"Є череп, а підходиш узяти – розсипається в прах" - історія волонтера з Охтирки, який дивом вижив у перший день повномасштабної війни

Охтирка на Сумщині стала першим містом України, куди на танках та іншій бронетехніці увірвалися російські окупанти. Їх зустріли військові з 93-ї окремої механізованої бригади та разом із територіальної обороною, дали бій і розбили велику частину ворожих колон.

У подальші дні російські загарбники продовжували обстрілювати та бомбардувати Охтирку з літаків. Через це із 48-тисячного міста виїхали біля половини жителів. А деякі – зайнялися волонтерством.

Серед останніх – Геннадій Порохня, який до початку повномасштабної війни був підприємцем та мав продуктовий магазин. Але після 24 лютого вирішив допомагати земляками та почав масово возити в Охтирку ліки та продукти з Полтави, що майже за 100 км від рідного міста. Активно у волонтерстві йому допомагала харківська родина Палагіних, про яку ми вже писали.

Охтирчанин розповів Gazeta.ua про те, як почалася для нього повномасштабна війна з РФ. А також зізнався, що у перший її день його життя могло обірватися. Тому 24 лютого вважає своїм другим днем народження.

ЇХАЛИ ТА СТРІЛЯЛИ

- Війна почалася 2014-го. А до того у нас були не зовсім адекватні торговельні стосунки. Коли не було настрою, то Росія могла молочку нашу заблокувати, труби, - розповідає Геннадій Порохня.

 

Із родиною Палагіних він мешкає у двокімнатній квартирі в Полтаві. Однак відразу зауважує, що в обласний центр приїжджає тільки переночувати та забрати ліки замовлені охтирчанами й попередньо закуплені Палагіними. Також із харківською сім'єю почав організовувати трансфери людей до Охтирки із Полтави, адже повноцінні автобусні маршрути між містами ще не відновлені. А чимало містян вже хочуть повернутися додому.

- Традиційно встав, поставив чайник. Вмикаю телевізор, а там всі новини про вторгнення Росії. Перша думка: "Почалася війна". Було страшно, бо живемо за 50 кілометрів від кордону, - згадує 24 лютого Геннадій Порохня. – Пішов на роботу. Біля 12:00 почала надходити інформація, що вони (росіяни. – Gazeta.ua) пройшли Писарівку, яка поруч із нами.

Стало ясно, що ось-ось будуть у місті. Вирішив іти додому. По дорозі до своєї квартири Геннадій вийшов прямо на колону російської техніки, яка вторгнулася у місто. Йшли танки, бронетранспортери, Камази.

- З-за рогу почувся гуркіт важкої техніки. І вони (російські окупанти. – Gazeta.ua) їхали та стріляли з автоматів і кидали шумові гранати. Я впав униз, прикрив руками вуха і відкрив рота, щоб барабанні перетинки не лопнули. Лежав за самою високою бордюрою, - веде далі охтирчанин. – У колоні було 30-40 одиниць техніки. Крайньою йшли машина із боєкомплектом та паливно-мастильними матеріалами. І цю машину наші військові підбили протитанковим комплексом. Вантажівка втратила керування і зіткнулася з будинком. Її передні колеса пройшли у бік дому, а задні - не "перестрибнули" через бордюр. І так вийшло, що я опинився під машиною. Камаз прострілили і я відчув, що на мене щось ллється. Відчув запах палива і якраз почали підриватися боєприпаси. Зрозумів, що у мене є три-чотири секунди аби піднятися, перебігти на іншу частину дороги та сховатися там.

Геннадій устиг врятуватися до того, як вибухи посилилися.

- Вибіг чисто інтуїтивно. Сховався за бордюром навпроти. Боєкомплект рвався протягом пів години. Гранати, ріжки з патронами і, скоріше за все, снаряди для кулеметів, - розповідає Порохня. – Усе вибухало і розліталося в різні сторони! А в кінці рвонув і автомобіль.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вискочив на танк. Він розвернувся дулом на мене і бахнув!" - як оживає розбомблена Охтирка, яка першою зустріла російських окупантів

 

Спершу ворожа колона не налякала, але коли полетіли шумові гранати "почав прокручувати певні фрагменти життя у голові", зізнається волонтери.

- Промайнуло життя перед очима. Три-чотири фрагменти зі зрілого віку. Здається, приємні, - каже Порохня. – Руки після цього всього не трусилися. Єдине, що коли прийшов додому, уся куртка була соляркою просочена.

РОСІЯ ПОНЕСЕ ПОКАРАННЯ

Наступного дня Геннадій Порохня прийняв рішення записатися у територіальну оборону. Але йому відмовили. У нас багато бажаючих і вже закінчилися автомати, пояснили військові. Після цього охтирчанин і вирішив сконцентруватися на волонтерській роботі.

- По нас били ракетами, реактивною артилерією. Були бомбардування – летить літак на низькій висоті і скидає бомбу, - згадує чоловік. – Коли розбомбили військову частину, то за офіційною інформацією там 70 загиблих (мова про бомбардування Охтирки вакуумними бомбами 26 лютого. - Gazeta.ua). Але я говорив із рятувальником, який там був і він казав, що маємо до 500 жертв. Не знаю на чому ґрунтується заява. Говорив: "300 людей у частині були приписані й 200 осіб, які в тероборону записалися". Не можемо ідентифікувати. Рятувальники казали, що ось є череп, а підходиш брати – розсипається у прах. Тільки ото по соцмережам бачимо дописи охтирчан: "Мій брат пропав, родич". І все ж розуміють, що він там був.

 

Геннадій із дружиною мають двох доньок 17 і 22 років.

- Коли у нас впали кілька бомб і ТЕЦ підірвали, то родина виїхала у Полтаву. Прожили там в квартирі чотири дні й поїхали далі у місто Бар на Вінниччині. Бо думали чогось, що росіяни за кілька днів дійдуть до Полтави, - розповідає Геннадій. – Я ж сказав, що мені буде спокійніше, коли вони у безпеці, але сам – залишуся. І буду на своїй землі до останнього. Сім'я зрозуміла моє рішення.

- Якою ви бачите Охтирку за два-три роки? – питаємо наостанок.

- Відбудова Охтирки і України почнеться тільки після перемоги. Це не два роки, - відказує Геннадій. – Війна до переможного кінця – це коли прапор України буде в Севастополі. А на кордони 23 лютого, думаю, ми вийдемо цьогоріч. Далі – трохи складніше, бо йтиме територія Донецької і Луганської областей, де три лінії оборони зробили оці ДНР і ЛНР. Їх буде важче пройти. Ну а по Криму лише військового вирішення питання немає, бо півострів з'єднується тільки однією дорогою. Там має бути військово-дипломатичний шлях.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Охтирку знищували. Обстрілами розхитували ситуацію з мирним населенням" - мер Павло Кузьменко

 

У ядерний удар РФ волонтер не вірить. Але допускає, що Росія може атакувати Україну хімічною зброєю, говорить.

- Росія понесе покарання, як Німеччина після 1945-го. Вона досі платить репарації, - каже Порохня. – Війна закінчиться, збитки порахуємо і російський народ платитиме зі своїх податків. Щодо Путіна, то він своєю смертю не помре, - прогнозує волонтер.

×