— Із заводом пов'язане все моє життя. Це перша і єдина робота, на якій я з'їв не один пуд солі, — говорить 70-річний Сергій Копилов, голова трудової династії. На заводі "Росава" працює з 2 жовтня 1972 року. — Тоді був тільки "скелет" заводу. Замість цеху вулканізації — самі ями. Будували енергетичні панелі. Відділ кадрів був на мехзаводі. Там, де тепер прохідна, були бараки.
На роботу чоловіка направили після закінчення Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. Влаштувався начальником зміни цеху вентиляції. Був серед тих, хто випускав першу шину 22 грудня 1972 року. Змінив кілька посад у процесі об'єднання цехів. Останні три роки працює заступником начальника цеху вентиляції та комунікації.
— Перші роки були особливі, щасливі. Ми молоді, завзяті розбудовували "Росаву". Через рік зустрів дружину Ніну Федорівну, — продовжує. — Вона тільки прийшла у цех вулканізації №1. Працювала різальником гумових та азбестових виробів. Побачив і закохався з першого погляду.
1974-го пара одружилася. Весілля справили в селі Дрозди. За рік народився син Олексій. Наразі він працює начальником зміни цеху вулканізації шин. 1980 року народився другий син Олександр. Нині він вулканізаторник у цеху, де і старший брат. Учасник АТО з 2015-го. Два роки служив у Пісках і Станиці Луганській. Обидва сини завжди знали, що працюватимуть на заводі, як батьки. Тому що це впевненість у робочому місці і стабільна зарплата. Загальний стаж трудової діяльності династії — 131 рік.
- 1976 року отримали однокімнатну квартиру у малосімейці. До сих пір згадую її з теплотою. Затишна була, хоч і маленька, — каже Сергій Олексійович. — 1978-го дали двокімнатну на масиві Леваневського. Там живемо й тепер із меншим сином. Стояв у черзі на авто. Отримав "Жигуль". Він досі мені вірно служить.
На заводі працює невістка. Вона інженер. Мають із чоловіком 18-річну дочку. Трудиться на підприємстві й рідна сестра Сергія Копилова — Неля Могильна, оператор електронно-обчислювальних машин. Разом із нею дочка, балансувальник вулканізації на лінії перевірки якості.
— Наш та електроцех — це серце і судини заводу. Ми подаємо енергетичні параметри у всі цехи, щоб було можливим зробити покришку і завулканізувати її. Без нас завод може зупинитися.
Удома робочі питання ніколи не обговорюють. Дружину Сергій Копилов називає начальником сімейного штабу. Нині відпочивають на дачі. Раніше їздили по путівках від заводу. Любить домашні пельмені і вчорашній червоний борщ.
— Всі процеси роботи знаю досконало. Можу навіть передбачити можливі поломки. Теорія — одне, а от кваліфікація людини досягається практикою.
Сергій Копилов вніс і запровадив 24 раціональні пропозиції. Стосувалися економії теплоенергії, енергоресурсів. За якісні показники йому присвоїли звання ветерана виробництва, лауреата заводської премії. 1972 року отримував заробітну плату 115 грн. Як був начальником цеху, мав оклад 137 грн.
— Пам'ятаю, один працівник випивав, — розповідає Сергій Олександрович. — Не з'являвся на роботі три дні. Розшукували. У пояснювальній записці написав: "Рвав яблука і впав із дерева. Не прийшов на роботу, бо боліла спина". Питаю у нього, що ж за сорт яблук такий, що родять у лютому, — сміється. — У нашій роботі важливо, щоб люди працювали, як один організм. Кажу працівникам: "Будеш дихати так, як скаже цех". Учу доводити справи до кінця. Кнут і пряник — ази на виробництві. За потреби суворий, за досягнення хвалю. Звільняв людей в основному за пияцтво.
Щодня встає о 5:30. Варить каву і закурює цигарку марки "Честер". Палить із другого курсу інституту. Дивиться історичні фільми. Любить читати. Останнім прочитав детектив одеського письменника Валерія Смирнова "Домовина з Одеси". Захоплюється зимовою риболовлею. Ходить на плотву, ляща, окуня. Рибалить у Трушках разом із колегами. Цієї зими зловив рибину довжиною 45 см.
8 
Коментарі