— Коли під церквою в cелі зробили майстерню, то й пішла туди працювати в цех художньої кераміки. Моїм учителем та наставником була Фрасина Міщенко. Навчила працювати на гончарному кругу, — розповідає народна майстриня з гончарства 72-річна Тетяна ШПАК із Бубнівки Гайсинського району.
Робить із глини посуд, вазони, макітри. Має понад 180 грамот і дипломів. Займається гончарством майже 45 років. Її вироби купують в Україні та за кордоном.
— Працювала у майстерні в цеху, — веде далі Тетяна Іванівна. — Там була велика піч. Сім чоловік стояли на кругу. Інші місили глину. Потрібно було зробити 70 макітр або 80 підвазонників за зміну. Після такої роботи вже не хотілося робити нічого художнього. Часто траплялося, що глина замерзала. То брали гарячу воду, додавали та місили. Дивуюся, що мої руки ще живі після тої роботи і до цих пір. За життя стільки виробів зробила, що вже й не пам'ятаю. Найдорожче продала вазу — за 200 рублів. Це ще за радянських часів.
Найбільше подобається робити миски та тарілки. Випалюю їх, а потім розписую, говорить майстриня.
— Був у мене цікавий випадок зі свистульками. Якось знайомий — Вася Рижий із Ладижина — запропонував мені взяти заводську слов'янську глину. Її із зони операції Об'єднаних сил привозять волонтери. Наробила з неї свистульок. Почала випалювати при температурі в тисячу градусів. Відкриваю піч, а вони білі! Злякалася, бо думала, що перегоріла спіраль. А виявилося, що це просто глина біла. Вийшли гарні. На світлому фоні краще виділяються чорна, зелена й біла фарби. Повезла ці вироби до Вінниці, то всі майстри були здивовані. Казали: "Це щось нове. Ви винайшли нову глину!"
Гончарні вироби Тетяна Шпак випалює вдома. Майстерню облаштувала в літній кухні. Є піч для випалювання глини.
— Попросила колись одного чоловіка її побудувати. Потрібні були спеціальні плити зі скловолокна товщиною у 10 сантиметрів та шириною і довжиною у півметра. Тоді, коли в печі тисяча градусів, із зовнішньої сторони все рівно можна тримати руку, — пояснює Тетяна Іванівна. — Їздила в Бучу під Київ, в науково-дослідний інститут скловолокна. Там і купила плити. Коли приїхала за ними, то дядько-кладовщик був здивований. Говорить: "Уперше до мене приїхала жінка за плитами. Цим же наче мужчини займаються". Привезла їх додому, зварили по них уголки. І зробили мені піч.
Свої роботи жінка продає в різні українські міста. Були замовники й із Туреччини, Чехії, Німеччини, Молдови та Канади. Ціни на вироби різні. Найдешевше коштує свистулька — від 10 грн. Найдорожче — ваза, понад 300 грн.
— Донька майстрині Тетяни Пірус, яка живе в Канаді, накупила моїх тарілок. У своєму домі облаштувала куточок під сходами в українському стилі. Коли їй сумно за домом, то, каже, заходить туди і надивляється на миски та тарілки. І неначе в Україні побувала.
Розпис роблю традиційними трьома кольорами — білим, чорним та зеленим. Часом стала додавати жовтий та голубий кольори. Не люблю приймати замовлення на однакові миски. Бо кожен виріб — то витвір мистецтва. А конвеєром не працюю, бо я не штамповщик. Свистульок за раз виготовляю 50 штук. Роблю всі різні.
Працювала бетонщиком та штукатурщиком
Тетяна Шпак народилася 21 січня 1947 року. Батько Іван був головою сільської ради в Нараївці. Мати Ольга працювала завідувачем пошти.
— Маю хобі — риболовлю, — розповідає Тетяна Іванівна. — Любов до неї прищепив дід Іван Дворщенко. Ми з ним ловили линів. Дід мені з ліщини зробив вудочку.
Батько помер рано — 1953 року.
— Мати одружилася вдруге та народила доньку Катерину, — додає майстриня. — Після закінчення школи я поїхала по комсомольському будівництву в Харків. Пропрацювала там два роки. Обіцяли, що вступлю без конкурсу в Харківський будівельний інститут. Але не було можливості, не вистачало коштів. Працювала бетонщиком та штукатурщиком.
Після Харкова Тетяна Шпак повернулася на Гайсинщину працювати завідувачем клубу в Дмитренках. Вступила до медучилища, яке закінчила з відзнакою 1972 року. Потім вийшла заміж та переїхала в Кіровоградську область. Чоловік Володимир працював лікарем у дитячому санаторії, а Тетяна — медсестрою функціональної діагностики.
Має двох доньок — Олену, 48 років, та Ірину, 41 рік. Двох онучок, Маргариту та Зоряну і 2-річного правнука Тимофія. Чоловік помер від кісти в голові 2005 року.
3 
Коментарі