Привіт, кумо! Скільки в тебе женихів?
Рахувати "женихів" — це була наша дитяча гра. Я записувала туди всіх знайомих, хто не бився в перші три хвилини зустрічі, плюс — як виняток — ведучого програми "Ранкова пошта". Наше з ним майбутнє виглядало так: я виросту, стану розумною і красивою, а він на цей час розчарується в інших жінках і вдячно схилить посивілу голову на моє юне плече.
Решта женихів — а їх було в різний час до дванадцяти — знайомі. Одним із найперших був Морковка, мій троюрідний брат із Києва. Колись мені було років шість, родичі приїхали до нас у село влітку. У нас не було тоді колодязя, користувалися сусідським, униз по вулиці. Морковка вирвав на городі моркву, помив її з сусідського відра, смачно, із хрускотом надкусив, а іншу половину жбурнув у небо. І вона полетіла далеко-далеко. У цьому абсурдному киданні горожанином моркви в небо була поезія, свобода, протест проти приземленості моркви. Я негайно дала йому прізвисько Морковка і записала в женихи номер один.
Я була така закохана в Півня
Але коли мені було десять, його витіснив на рік старший Півень, який жив через чотири хати. Ми прозвали його так через вихор на чубі. Півень був найпрекраснішою істотою в світі. Він любив рибалити. І одного дня, коли скресла крига, повів мене на таємну мілину, де водилися бубирі. Сонце падало на їхні сірі спини через воду, бруньки тремтіли на вербах, а я була така закохана в Півня, що аж хотілося стрибати й сміятися.
А вчора в метро якийсь хлопець дивився й дивився на мене. Може, я схожа на якусь знайому. Але чогось ні сіло ні впало подумалося, що треба його записати до списку моїх женихів. Тільки списку вже нема. Та й дівчата, з якими ми гралися в "женихів", уже давно повиходили заміж і поміняли прізвища.
1 
1
Коментарі
45