Сестри

"Ми із сестрою, на жаль, зовсім не спілкуємося", — каже письменниця, сьорбаючи капучіно в барі мистецького району Лондона. Для мене це не особлива новина. Вона написала книжку про трагікомічну історію родини українських іммігрантів у Британії, і в героїні книжки були дуже непрості стосунки із сестрою. Єдине, що їх об"єднувало — це бажання не віддати материн дім нахабній молодиці з України, яка окрутила батька. Справжній батько письменниці на момент виходу роману вже мало що розумів, тож книжку так, на щастя, і не прочитав.

Про сестер заговорила я: хвалилася своєю.

— А моя сестра не хоче знатися. Як шкода, — повторила письменниця.

Я роблю припущення, що сестра розсердилася за книжку. Все-таки там без прикрас описана тяганина за спадок і старечі фокуси батька — любителя цицьок. Недаремно вона стала бестселером. Але її пояснення шокує більше, ніж книжка:

Нахабна молодиця окрутила їхнього батька

— Тепер усі знають: ми — українці.

Українці їй завжди здавалися селюками, провінціалами. Щоб пробитися до аристократичних кіл Англії, вона вигадала собі цілу родинну історію, походження від російських князів чи графів. І раптом — ця книжка.

Мені неприємно, що комусь так соромно бути українкою, і незрозуміло, що такого коштовного в російських і англійських аристократах. Усі мої предки — селюки і провінціали, і я завжди цінувала грубу, сиру життєву силу і відчуття землі, яке вони передали мені у спадок. Подумати тільки, що хтось страждає від червоної крові в своїх жилах, бо хоче голубої!

Письменниці шкода сестру. Мені теж. Тепер усі її колишні друзі від неї відмовилися, заводити нових уже пізно, лишається доживати невідомо ким — ні козачкою, ні княжною, ні сестрою.