Привіт, кумо! Ти любиш Шекспіра. А ми з чоловіком ходили недавно аж на дві вистави в один день, тільки на різні. Вийшло так: мама його співробітниці виявилася актрисою і запросила його на виставу "Антоній і Клеопатра", пообіцявши познайомити з виконавцем ролі Антонія. А я в цей же день вирішила сходити на український театр "Дах", що ставив у Лондоні свою версію "Макбета". Кілька британських газет написали про цю виставу дуже хороші рецензії, і мені було цікаво подивитися на "інтерпретацію "Макбета" в світлі помаранчевої революції".
Але мені не лишили квитка. Я знизала плечима і пішла до буфету пити кока-колу. Врешті мене пустили, бо все-таки преса.
Від помаранчевої революції у виставі не лишилося нічого, від "Макбета" також. Хто були три відьми, я так і не збагнула. Проте спочатку вистава мені подобалася: було багато українських костюмів, рушників і килимів. Красиві актори танцювали до сцени, вклонялися, танцювали від сцени. Розкішний гурт співав народні пісні, що не мали жодного відношення до Біллі Шекспіра. Когось убивали на сцені. Словом, було гарно. Потім кока-кола дійшла до свого логічного завершення, і мені захотілося вийти. Проте ніхто не рухався: глядачі були заворожені.
Хто були три відьми, я так і не збагнула
Для мене вистава дуже скоро втратила чарівність. А коли музиканти на сцені почали переливати воду в якихось дудочках, стало просто нестерпно, і я таки вийшла до туалету. Назад мене не пустили, оскільки магія театру.
З чоловіком ми прийшли додому одночасно.
— Ну що, тобі сподобалося? — спитала я.
— Та знаєш, ця п"єса Шекспіра — повна муть. Якби ти там була, можна було б хоч посміятися. А так висидів, думав познайомитися із Антонієм — а він пішов тусуватися із принцом Майклом.
Так ми зрозуміли, що навіть на Шекспіра треба ходити вдвох.
1 
1
Коментарі
1