Привіт, кумо!
Усі передають вітання, весь Лондон тобою пишається, усі страшенно раді від того, наскільки твоя новонароджена доця схожа на тебе. Я відчуваю себе справжньою тіткою і від цього дуже тягнуся.
Словом, усе чудово, окрім одного. Твої успіхи на ниві сімейного будування нагадують мені, що треба й собі облаштовуватися в житті.
У мене навіть є план: купити хату з невеличким садочком, посадити в ньому вишню і яблуню (як каже мій приятель Олег, "садок вишневий волохатий"), а потім одразу й дітей. Принаймні це я так мамі розповідаю. Але справді — у мене вже давно мрія завести хату і кімнату. Доп"ясти власного кута, де можна буде собі створити маленьку Україну, аби легше було майбутнім дітям пояснювати, що вони ж таки не якісь неприкаяні англосакси, а щирісінькі українці.
Мальву насаджу, помідори, перець, трохи кропу... Потравлю колорадського, гною розкидаю. Аби ще й Темзу було видно — так узагалі, як на Ворсклі... А ще як нарізати оселедця, натерти хрону, сісти під вишнею, сальцем закусити, вдихнути свіжого лондонського повітря та затягнути пісні гарної...
На якого трясця було їхати до Лондона, аби в ньому відтворювати Лохвицю?
Навіть знаю, що ти на це скажеш. На якого трясця було їхати до Лондона, аби в ньому відтворювати Лохвицю? Ну не бурчи. Я жартую. Все одно я тут не зможу купити ніякої хати: ціни в Лондоні такі — ну, майже як у самому Києві. Хіба що "Еліта-Центру" тут нема.
Так що, можливо, треба починати, як ти, з дітей. Бо барахла, включно з хатами, все одно не настачишся і з собою не забереш. А така гарна донечка, як у тебе, з кирпатим носиком, і синочок, схожий на тата, — це ж таки, дасть Бог, на все життя.
1 
1
Коментарі