Привіт, куме! Пригадуєш комсомольські відеосалони? Це коли наприкінці Радянського Союзу ті політики, які зараз кажуть, що вони нові обличчя і надія України, проявляли "комсомольскую смєкалку".
Коли мені було 14 років, маму послали на курси підвищення кваліфікації для психіатрів. Курси були в Сімферополі, влітку, до моря можна було доїхати на тролейбусі, і мама взяла мене з собою. Мене навіть пускали на деякі лекції. Кому ж у 14 років не цікаві сексуальні неврози від Зігмунда Фройда?
Одного дня був запланований показ "американського психіатричного кіна". Бородаті психіатри, суворі психіатрині та я — мама пішла десь на іншу лекцію — розсілися по стільцях. До кімнати зі зверхнім виглядом зайшов молодик — чомусь молодики, які вміють натискати на більше кнопок, ніж інші, завжди мають зверхній вигляд, — засунув касету в магнітофон і пішов.
До кімнати зі зверхнім виглядом зайшов молодик
І тут почалася найжорсткіша німецька порнографія, яку я бачила за все своє життя.
— Дивний вибір психіатричного фільму, — подумала я. — Але з іншого боку, ці всі люди справді явно хворі. Цікаво, який у них діагноз?
Діагнозу ми не дочекалися. До кімнати забіг змокрілий молодик, який повністю втратив свій зверхній вигляд, замінив касету і втік. Почався фільм "Людина дощу" з Дастіном Гоффманом про аутизм.
Дивно ж те, що поки йшла порнуха, бородаті психіатри й суворі психіатрині сиділи беззвучно. Чи вона їм подобалася, чи просто радянська ментальність не дозволяла встати і сказати: це неправильно, ми повинні зупинити це шоу.
1 
1
Коментарі
6