Правильна жертва

Привіт, кумо! Як троянди на дачі, не зав"яли від фосфорного дощику?

Не можу досі повірити у цю всю історію. Згадався Чорнобиль, коли держава казала, що все рожево, люди поширювали фантасмагоричні чутки, а баба не консервувала того року помідори, бо в банку не влазили: такі здорові поросли. І вчергове стало зрозуміло: влада, хоч радянська, хоч українська, вважає народ ідіотами, яким можна брехати, а потім закидати передвиборчим цукром чи зниженими тарифами — і вони, як вівці, потягнуться вервечкою голосувати за благодєтєлєй...

А помідори після Чорнобиля були знамениті. А яка капуста! В кавун можна було взагалі сховатися. Єдине що — в те літо я не поїхала до піонерського табору. Я дуже любила піонертабори: лінійки, горни, купання в Ворсклі, закоханості в старших хлопців, а то ще й, чого доброго, вожатих! Страшилки, які ми розповідали перед сном. Обмазування зубною пастою, про яке більше говорили, ніж робили. Збирання лікарських трав.

Я дуже любила піонертабори

Так от, у той рік путівок не було. Усі вони дісталися чорнобильським дітям. Мене це обурило.

— Чого це все їм? А мені що, не треба в піонерський табір? Чого вони лізуть на моє місце?

Маму зазвичай веселило, коли я з чогось обурювалася. Але цього разу вона коротко пояснила, що у людей сталася трагедія, на їхніх дітей падає радіаційна пилюка, багато з цих дітей помре від лейкемії, і найменше, що я можу зробити, — це закрити пельку і якось уже пережити. Бо бувають часи, коли треба чимось пожертвувати, і піонертабір — дуже маленька жертва на загальному тлі.

Я згадувала цю історію, коли у зневірі дивилася на повідомлення інформагенцій, і ніхто із високих посадовців не їхав до Львова. Шкода, що їх не виховувала моя мама. А то б вони знали, що на все буває правильний час, і правильна жертва.