Привіт, кумо! Наш із тобою спільний полтавсько-московський знайомий написав мені листа про мою програму, присвячену Гоголю. Він там багато що критикував — часом до ладу, часом не до діла. Але найбільше його обурило, що ми назвали Гоголя хитруном і кар"єристом. Мовляв, його духовну еволюцію цим не поясниш. Духовність, може, й ні, відповіла я. А от славу — цілком.
У наших підручниках письменники завжди якісь святі, духовні, вивищені, стражденні. Вони все дивляться кудись у далечінь і думають про Україну, або, у випадку Гоголя, про якусь таку собі дивну Росію. Їм болить душа за народ. Вони — герої.
Це гарна картина, але — брехлива. Хай я не Гоголь і не Достоєвський, але дещо знаю про письменників. Знаю: неможливо добре описати те, чого сам не відчув чи не відчула. Усі персонажі будь-кого — це якась частина їх самих. Якщо твоя душа не прагне фрака з іскрою, якщо вона не любить копити копійку, то ніхто не повірить у твого Чічікова. Якщо ти не запопадливий опортуніст, то неправдивий твій Хлестаков. А ще тобі потрібна суміш самолюбства й невпевненості в собі, болісне жадання успіху, страх змарнувати життя, заздрість і пошана до чужого таланту. Бо якщо у тебе є лише доброта і смирення, нічого ти не напишеш. І це теж чудово.
Я знаю дещо про письменників
Провівши ту програму про Гоголя, я прийшла додому й почала вкотре допитувати свого чоловіка: що він хоче від життя? Який його великий проект? До чого він змалечку прагне? Він уже ці запитання чув, і я знаю його відповідь. У нього є дружина, дах над головою, книжки, музика, і — тьху-тьху-тьху — робота, щоб за все це заплатити. І більше йому нічого не треба. Він досяг нірвани, якої мені ніколи не бачити.
1 
1
Коментарі
12