Привіт, кумо. Пам"ятаєш, як ти нетямилася, коли я розповідала про ціни за винаймання квартири в Лондоні? Нарешті мене дістало віддавати середню зарплатню п"ятнадцяти українців, і я вирішила знайти дешевшу хату.
У Британії список квартир є в Інтернеті — з коротким описом та фото. Я одразу знайшла чудове місце: всього десять зупинок від роботи, з садочком, а найголовніше — у перебудованій церкві! Хто не хотів би жити серед старовинних кам"яних стін, порослих романтичним плющем, із високими стелями і пити чай у церковному садку?
Ми з чоловіком схопили карту і побігли дивитися на квартиру. Перший сумнів закрався, коли довелося пробиратися між завалами сміття та кіосками з кебабами, ще й ухилятися від юрмищ нахабних підлітків. Зрештою в кінці третьої вулиці завидніла церква. Проте нам було не туди. Широко посміхаючись, із машини виліз хлоп із агенції і повів нас до нової потворної прибудови.
— Це насправді не в церкві, а коло неї. То так якось невдало написали, і фото було неправильне, — пояснив він.
Ми її вам безкоштовно віддамо
Квартира зустріла нас потертою дошкою для прасування із зображенням голої тітки із цицьками, що розставила ноги.
— Гарна дошка, — сказала я, аби зам"яти незручність.
— Усі так кажуть, — погодився агент. — Коли ви сюди в"їдете — ми її вам безкоштовно віддамо.
Ми подякували. Хлоп не помітив іронії.
— А тепер — садочок, — сказав він і відчинив вікно. За ним бовваніла цегляна стіна. Під вікном накидано всілякого мотлоху — кульків, бичків, пробок, предметів гігієни.
— Це все можна прибрати, і якраз вистачить місця на вазонки з квітами, — запевнив агент.
Мій чоловік, зазвичай дуже лагідний, плюнув і вийшов. Я — відразу за ним.
1 
1
Коментарі