Відбудова житла в розбитих містах без відновлення економіки не має сенсу – Віктор Андрусів

Станом на сьогодні неможливо порахувати наші втрати. Ще немає даних про масштаби руйнувань Маріуполя. Досі не почали аналізувати ті ж Суми. Тому зараз будь-які цифри, бо лунали й півтора трильйони доларів та інші, беруть зі стелі.

Війна триває. Ми уявлення не маємо, у скільки нам обійдеться Рубіжне, Кремінна й усі населені пункти на сході, бо там тривають сильні бої.

Насамперед треба говорити не про суми коштів, а про логіку фінансування – де ми їх братимемо. Треба думати про формат – як будемо це відбудовувати чи відновлювати. Це є головним.

Є кілька підходів. Перший і найлогічніший – спробувати отримати заморожені активи росіян для компенсації завданих нам втрат. На сьогодні це десь 700 мільярдів доларів. З них 400 – їхній так званий золотовалютний запас, який заморожений у США. Сюди можна додати їхню нерухомість, яхти. Але зараз не до кінця зрозумілий юридичний механізм цього питання. Треба для цього рішення міжнародного суду чи достатньо судових рішень тих країн, де це все заморожене. Чи якихось законодавчих рішень у рамках цих країн. Якщо ми обираємо таку логіку, то працювати над цим треба було вчора. Це непростий процес. На Заході правова система – це один зі стовпів. Попри війну і все інше вони рухатимуться в рамках своїх законів і правил. Росіяни це використовуватимуть. Можуть затягувати в судах на роки. І велика лобістська робота, якщо ці закони треба ухвалювати.

Інша історія – це умовний "план Маршалла".

Ще тривають бойові дії і про відновлення країни говорити поки не доводиться. Є поняття екстреного відновлення. Коли ми в Ірпені, наприклад, відновлюємо світло, газ і воду. Замінюємо вікна в будинках. Це дозволяє забезпечити життєдіяльність і не більше.

Друге – повне відновлення країни. Тоді говоримо про "план Маршалла". Це велика коаліційна робота. Її треба починати. Виводити рамки цього плану. Треба визначитися з механізмом, логікою і запускати в роботу нашим дипломатичним фронтом. Бо такі рішення ухвалюють надто довго.

 

Є світовий досвід повоєнного відновлення країн. Держава, яка постраждала, створює окреме міністерство або агенство. Вся ця робота з формуванням коаліційних фондів зокрема здійснюється через цю структуру. Там є керівник, який має певним мандат. Це відомство робить аналіз: ситуація в житловому фонді, в інфраструктурі, комунальних мережах. Це велика робота. Бо якщо цим всі займатимуться, то така буде і якість.

Головний момент відбудови – це кошти зовнішніх партнерів. Якщо не можемо представити їм цілісну картинку – на що йдуть кошти, скільки їх треба, як вони розподіляються, то нічого й не отримаємо.

Вже мали таку ситуацію після 2014-2015 років. Кілька країн тоді погодилися виділити фінансовий ресурс на відбудову постраждалих районів на Донбасі. Просили для цього створити окремий фонд. Це мав бути так званий мультитрастовий фонд. Треба було ухвалити законодавство, за яким він міг би діяти й витрачати кошти. Партнери хвилювалися, щоб гроші не пішли на передвиборчі подачки – як доплати до пенсій чи щось подібне. Міністерство реінтеграції не підготувало закопроєкт, не подали його і втратили можливість. .

2015 року ми отримали так звану невідкладну допомогу від Європейського інвестиційного банку – близько 300 мільйонів євро. З них встигли передати перші 30 мільйонів. З 2017-го Україна уже повернула ці 30 мільйонів. Чому так сталося? Тому що банк виставив свої умови. Одна з головних була про те, що витрачання суми в понад мільйон євро потребує погодження з ними. Плюс був ряд вимог до того, як мають витрачатися ці кошти. Очевидно, нашим бюрократам стало це нецікаво. Ми втратили цю допомогу.

Якщо не буде скоординованої політики у цій сфері, якщо не буде однієї точки прикладення зусиль, то найімовірніше наші партнери не зрозуміють, як із нами взаємодіяти. Ми витрачаємо багато часу, якого не маємо.

Якщо нічого не зробимо, то доведеться вирішувати все своїми силами.

Зараз треба займатися екстреними відновленням. Воно не потребує системного втручання. Лише координації і допомоги. Наприклад, потрібно максимально залучити комунальні служби і техніку з наших регіонів у Бучу, Ірпінь, щоб швидко розібрати завали, відновити комунікації. Це все робиться, але більше на ентузіазмі.

Влада для цього має докласти зусиль. Принаймні на етапі екстреного відновлення. Агентство потрібне на етапі концептуальнішого відновлення.

Всі починають говорити про житло. Насправді першим пунктом такого відновлення має бути не житло, а відновлення економіки.

Люди повернуться, а немає роботи, немає жодного підприємства. За що жити? Поїдуть на заробітки. Тоді питання – у чому цінність того, що ми вам відновили житло?

Питання номер один – відновлення бізнесів і підприємств, питання номер два – житло.

За наявності ресурсів це можна робити доволі швидко. Найміть іноземні компанії, купіть багато техніки. Це не проблема. Питання в тому, чи маєте ці ресурси?

Два роки – це мінімальний термін. Якщо маєте все, що треба, то два роки – це реалістично. Але не до кінця. Я оцінюю мінімум у п'ять років.

Щоб вони не дали, це оцінюватимуть грошима. Нам дають вертольоти, а насправді виділили 800 мільйонів доларів. Тобто гроші конвертуються в щось конкретне. Захід оцінює все так.

Я страшний противник таких тез: радіймо тому що дають, бо можуть і це не дати. Маємо бути вимогливими й наполегливими. Перша причина – це питання нашого виживання. Якщо просити менше, ніж треба, то стільки ж і отримаємо. Треба просити стільки, скільки реально треба. Друге – маємо колосальну підтримку в Західних суспільствах. Якщо нас підтримують їхні народи, то мають допомагати і їхні політики. Коли є цей дисонанс, то повимають нні апелювати до громадян цих країн і казати: дивіться, ваші політики не виконують обіцянок.

На Заході зібрали різними способами мільярд допомоги від людей. З цієї суми ми отримали кілька відсотків. Все інше йде на різні їхні благодійні фонди й міжнародні організації. Грубо кажучи – ООН, Міжнародний Червоний Хрест. Багато є таких організацій, про які ми й не знаємо, бо вони працювали в Африці, Азії, Латинській Америці. Тепер вони хочуть приїхати й працювати тут. У нас такий підхід, що гроші, які мають ці організації, їхні. І вони мають самі вирішувати, як їх витрачати. Маємо поставити всі ці організації в спільні рамки і правила гри для всіх. Вони мають працювати з нашими запитами, а не формувати їх самостійно. Мають працювати з органами влади, координувати зусилля між собою, щоб не робити подвійне чи потрійне фінансування, і координуватися з нашим бюджетом, щоб не було дублів. Їх треба реєструвати і направляти. Це завдання Мінекономіки. Вони б мали активно зараз долучитися до цього. Бо відбувається хаос. Багато нових організацій, які приїздять і не знають, як почати тут роботу, де реєструватися.

Вони самотужки щось вигадують, кудись щось везуть, щось роблять. Не розуміють свою ефективність.

Я це бачив у 2014-2015 роках на Донбасі. Одна організація придумала собі, що в сіру зону треба відвезти людям курей. Щоб вони могли розводити їх і мати з чого жити. Ця організація працювала в Африці й не знала, що на Донбасі буває мінус 30. Дві фури приїхали із замерзлими курми. Таких випадків було багато. Я тоді оцінював ефективність витрачених коштів таких організацій – до 50 відсотків.

Тут має ітися про інше. Треба розуміти, що є загроза подвійного фінансування житла. Наприклад, якщо ми зараз будуватимемо тимчасове житло, то витрачаємо кошти на це, а потім однаково починаємо відбудовувати людині її житло. Фактично двічі витратили кошти. Ясно що там хтось думає, що потім військових там поселить. А що це за житло? А військовий може не захотіти жити в модульному будинку?

Головне питання не житло, а робоче місце. Якщо немає роботи, то людина поїде геть. Не бачу в цьому подвижок. Є механізм викупу квартир, які викуплені, але не здані. Я скептично до цього ставлюся. Більшість будинків будують за кошти інвесторів. В якомусь багатоповерховому будинку можуть бути сотні інвесторів із метою перепродати їх дорожче. Відповідно, є питання, що із цим робити. Не знаю, що уряд про це думає.

Головне завдання – зрозуміти, це війна короткотермінова чи довготермінова. Відштовхуючись від цього, починати планувати свою політику. Короткотривалий конфлікт – це від пів року до року. У нас залишається шанс, що він буде десь таким. На третій чи четвертий місяць війни будемо це розуміти. Якщо бачимо, що він перетворюється на довготривалий, доведеться змінювати програми. Три-шість місяців люди будуть змушені перебувати в таких непростих умовах.

Якщо розуміємо, що конфлікт довготривалий, тоді пропонуємо, наприклад, таку логіку людині. Ми викуповуємо в неї житло й даємо нове. Або купуємо житло з перспективою того, що людина віддасть у власність те старе житло. Таким чином намагатися це вирішувати, щоб уникнути подвійних чи потрійних фінансувань. Тобто людина може сказати, що не планує повертатися в Ірпінь. Ось є оцінка житла й людина розраховує на якийсь еквівалент у Львові. Ми починаємо шукати варіанти. Або людина каже, що ще потерпить, але хоче повернутися у своє житло. Це її право.

У мене немає таких даних. Є поняття зруйнованого житла. Але є багатоповерхівка, у якій згорів дах. Очевидно, що це зруйноване житло для останнього поверху. А для всіх інших – ні. Якщо у вас просто вибиті вікна і згорів дах, відновити це не становить жодних труднощів. Але якщо ваш будинок рознесла авіабомба, тоді ви вже сьогодні маєте вирішувати, де і як вам жити. Але для цього потрібно провести всю цю інвентаризаційну роботу. Не знаю, чи її роблять зараз.

Відгукнулося 20 тисяч людей. Кілька груп працюють у Бородянці. Допомагають ДСНС. Із цього тижня почали відправляти людей у Гостомель, Ворзель. Люди самостійно приїжджають, розбирають завали. Також на волонтерських засадах пропонують будівельні послуги – електромонтажні, водопровідні. Це людина готова витратити тиждень життя. Це історія не тільки про відновлення, а й про солідарність. Що ми згуртований народ. Що харків'яни мають відчути, що у Львові співпереживають за їхній біль і готові приєднатися і допомогти повернутися до нормального життя. Ми як нація, як один організм. Влада для цього має докласти зусиль. Принаймні на етапі екстреного відновлення.

Ще ми запровадили таку можливість, що через наш сайт люди самостійно можуть залучати волонтерів. Можна написати, що потрібні помічники для розбирання завалів вашого будинку. Або треба допомога з технікою. Все це безплатно.

Проводимо активні переговори з Мінінфраструктури, Мінрегіонів щодо долучення волонтерів до цього екстреного відновлення.

Іноземці є. Підрахунків не робили. Цей проєкт викликає великий інтерес українців. Потрібно сприяння місцевих влад. Бо люди готові приїжджати на тиждень, але їм теж потрібно десь жити. Вони готові мешкати десь у школі, але мінімальні умови теж треба створювати – харчування, матрац. Також потрібно розуміти, що потрібен координатор, який веде об'єкт. А волонтери будуть змінюватися – хтось на тиждень приїде, хтось на місяць.

Ситуація точно відрізняється масштабами. Друге питання – що й тоді не розв'язали багато проблем, які люди не розуміють як зв'язок з відбудовою. Війна спричинила не тільки фізичні руйнування, а ще й соціальні. Наприклад, дуже багато буде дітей–сиріт. В Україні складна процедура усиновлення – займає до двох років. Зрозуміло, що після війни вона не може залишатися такою. Потрібно буде якось це врегульовувати. Буде багато проблем зі зниклими безвісти, із людьми, особи яких ми не можемо встановити. Це буде велика соціальна катастрофа, до якої треба готуватися вже сьогодні. Деякі рішення вимагають швидких дій, але різна антикорупційна боротьба цього не дозволяє. І тут постає питання вибору – довготривалий процес, до якого немає питань з погляду корупції, або швидкий із ризиками звинувачення в корупції. Вам треба відновити лікарню – ви можете проводити тендери дев'ять місяців або ризикнете і закупите всі матеріали своїми силами. Треба знайти такий режим роботи органів влади, за якого можемо уникнути корупційних проблем і розтягнення рішень на роки.

Росію карають за її злочини щодня. У вигляді сотень загиблих солдатів. Решта залежить від боїв, від того, як закінчиться наша війна. Від того, чи дотискатиме Захід санкціями Росію. Від самого поняття, як завершиться війна і на яких кордонах. Але Росія кару несе вже сьогодні.

Сам цей великий наступ є певною мірою міфічним. Тому що, грубо кажучи, із перших днів відбувся великий наступ. На Донбасі не припиняються бої. Вони щодня штурмують міста. Зростає інтенсивність і кількість задіяних сил. Але вони можуть наступити, а за декілька днів мати настільки великі втрати, щоб відмовитися від цього. І запропонують переговори. Є різні сценарії цього. Вони можуть зупинитися і чекати червня чи вересня. Або можуть піти в переговорний процес, якщо побачать, що нічого не досягають. Можуть намагатися оточити наше угруповання в Луганській і Донецькій областях. Чи зробити прорив на Дніпро, але це для них буде воєнною катастрофою. Сценарії відомі, невідомо – яком вони підуть.

Я в ці козирі не вірю. Тому що мобілізація для Путіна – це публічна поразка. Він цим фактично скаже, що вони програли війну. Про ядерну зброю – аналогічно. Фактично знищить Росію – вони житимуть гірше за Північну Корею. Але вони до 24 лютого були інтегровані у світ. КНДР живе так 70 років і люди там не знають, що втрачати. А росіяни знатимуть.

До того, що це може бути надовго. А також до того, що може бути насправді все. Я не вірю, що вони застосують ядерну зброю, тому що зважаю на логіку й раціональність. Але жодної гарантії, що цього не станеться, не може дати жоден експерт.