"Десятиріччя втрачених можливостей" - якою була Україна за роки Кучми та Ющенка

Друге десятиліття Україна розпочинала потужно та впевнено. Уряд очолював прозахідний прем'єр Віктор Ющенко. Розпочались реальні реформи у тому числі в енергетичному секторі. У парламенті вперше за роки незалежності сформували коаліцію без участі лівих партій. Ухвалили низку рішень, які наближали нас до ЄС та НАТО. Саме тоді РНБО затвердили Стратегію України щодо НАТО, яка визначила кінцевою вступ України до організації.

На розвиток держави вплинуло і вбивство журналіста Георгія Гонгадзе та оприлюднення восени 2000 року "плівок майора Мельниченка".

Тоді Україна ввійшла у фазу протестів, революцій та політичних протистоянь, які завершились відставкою Ющенка у квітні 2001 року та приходом до влади олігархічної коаліції на чолі з донецьким кланом.

Паралельно з цим Україна зблизилася з Росією, що викликало хвилю протестів: "Україна без Кучми", "Повстань Україно", Помаранчеву революції, вуличні протистояння 2006-2008 років, тощо.

2004 - це рік України в Європі та світі. Тоді співачка Руслана перемогла на Євробаченні, а "Золотий м'яч" отримав футболіст Андрій Шевченко. Віталій Кличко став чемпіоном світу за версією WBC.

В першу чергу треба згадати конфлікт навколо острова Тузла, коли Росія намагалася зайти в наші територіальні води. Ми уникнули кровопролиття завдяки державницькій позиції, яку проявили Леонід Кучма і тодішній міністр транспорту Георгій Кірпа.

Наступний ризик виник у перші дні Помаранчевої революції. Це був перший досвід таких потужних та масових акцій, який виявився вдалим. Міліція та внутрішні війська не перейшли "червоних ліній" і не застосували надмірного насилля. На відміну від березня 2001 року, коли відбулася акція "Україна без Кучми". Тоді під адміністрацією президента силовики жорстко побили і розігнали протестувальників.

У ті роки українці вперше відчули себе українцями. І не в останню чергу саме завдяки успіхам на міжнародній арені наших спортсменів, культурних діячів, науковців. Ті, хто говорить, що культура і спорт поза політикою - помиляються. Це найкращий приклад м'якої сили дипломатії. Саме вони дають можливість просувати і популяризувати країну у світі. Їх перемоги сприяють єдності нації та зростанню національної гордості й ідентичності.

До початку 2000 років гострого відчуття, що ми українці не виникало. Знаходилися тоді на орбіті російського інформаційного поля.

Однак з часом все змінилося. І не в останню чергу через недолугі намагання росіян втручатись в українську політику на початку 2000-х. З приходом до влади президента Ющенка процес пришвидшився. Почали відроджуватись риси ідентичності. Вперше на загальнонаціональному рівні поставили питання про наше непросте минуле, почали інакше дивитися на історію пов'язану з Голодомором, ОУН УПА, визвольними змаганнями 1917-1921 років. Відкрили архіви спецслужб. Порушували питання про відновлення української церкви. У 2008 році, коли було 1020-річчя Хрещення Русі, в України був шанс отримати Томос. Але через протидії зовнішніх і внутрішніх гравців цього не сталось. В побут почала активно поверталася державна мова, українські виконавці заполонили культурний простір. Революційним поштовхом стали перші українські квоти в кінотеатрах.

Ці всі українські риси почали зароджуватися, але остаточно сформувалися після Революції гідності та початку російсько-української війни.

Український ворог не змінюється тисячі років - це Росія. І не зміниться до тих пір, поки в Росії домінує серед еліт наратив імперського проєкту. Ми для них були і лишаємось колонією та зоною історичних геополітичних інтересів. Це потрібно розуміти і готуватись до стратегічного протистояння.

Традиційними нашими союзниками у ті роки були країни Балтики, Молдова та Польща і особливо Грузія. Тодішній президент Міхеіл Саакашвілі став для нас своєрідною реформаторською іконою. А війна Росії з Грузією та активна участь у ній України на стороні останньої черговий раз показала правильність цього вибору. На жаль, ми не змогли зробити правильні висновки, що обернулось анексією Криму.

У західному світі союзників не мали. Наприклад, Франція та Німеччина ніколи повноцінно нас не підтримували. Більше того вони зробили все, щоб ми не отримали ПДЧ у 2008 році. США так само.

Кучма до касетного скандалу і після - дві різні людини. У 2001 році, коли його обирали, сказав, що "ви мене не впізнаєте, це буде інший Кучма". Він дійсно був людиною, яка йшла в Європу, будувала зміни, відновляла економіку.

Під тиском Медведчука Кучма зробив різкий поворот до Росії. У цьому йому допоміг донецький кримінальний клан та олігархи. Очевидно, що за таких обставин ні про яку боротьбу з Пінчуком, Ахмєтовим та Коломойським мови не могло бути. Вони стали опорою його режиму.

Водночас варто відмітити його роль у Помаранчевій революції. На той момент Кучма був президентом, він зробив все, щоб ця революція пройшла без кровопролиття. Тож свою історичну місію однозначно виконав.

Вплив Помаранчевої революції важко оцінити, оскільки вона не досягнула всіх поставлених цілей. Загалом її важко назвати революцією. Де ви бачили революцію з танцями та веселощами?

Активна фаза протестів тривала з 22 листопада по 3 грудня, тобто менше двох тижнів. Саме тоді ухвалили рішення про проведення повторних виборів. Паралельно парламент 8 грудня ухвалив зміни до Конституції. І весь цей час ми танцювали та раділи, жили ніби в альтернативній реальності. Коли закінчився Майдан всі дуже спокійно розійшлися і думали, що прийде Ющенко і все буде добре. А цього не сталося.

Радикальних змін в економіці не відбулося. Зачищення кримінальної фінансово-політичної групи "Донецького клану" теж. Якби їх тоді знищили, то можливо події 2014 року не виникнули. Натомість отримали скандали, сварки між лідерами революції, нові газові домовленості з Росією. У людей розпочалось тотальне розчарувалося і в результаті Янукович став президентом. Помаранчева революція не стала тим, що могло кардинально змінити країну. Просто люди захистили свій вибір. Єдиний плюс в тому, що суспільство навчилось протистояти владі. Уроки Помаранчевої революції стали неоціненним досвідом під час Революції гідності.

До цього часу невідомо хто насправді виграв у 2004 році в другому турі. Це дивно чути, але у 2005 році Ющенко зробив одну з найбільших помилок він не довів до судових рішень та вироків факти щодо ймовірного фальсифікування результатів другого туру. Всіх, хто організовував "каруселі", чинив адміністративний тиск, масово закидали бюлетені в смітники, так і не покарали.

Цьому передувало те, що восени 2005 року Ющенко з Януковичем підписали меморандум національної гідності про співпрацю. І в його рамках відбулася амністія для всіх учасників виборів 2004-го. Це дало підставу для противників Ющенка говорити, що фальсифікації не було.

Гарний приклад тези, що "зло потрібно жорстко карати, бо не покаране зло вертається".

Він лишається одним із найбільш неоднозначних і недооцінених президентів історії України. Почнемо з того, що він став очільником у президентській республіці, яка через півтора роки трансформувалась у парламенсько-президентську. У нього майже не було повноважень втілювати свої ініціативи. У парламенті він мав 70-80 депутатів з 450. Тоді країною керували коаліції на чолі з Януковичем чи Тимошенко. Але і в рамках обрізаних повноважень він зробив багато.

Зокрема почав відроджувати і сформував національну пам'ять та ідентичність. Зробив проривну реформу в освіті, увівши ЗНО. Це вбило корупцію у ВНЗ.

Розпочалось примирення між ветеранами Другої світової війни. У цьому Ющенку допоміг Ігор Юхновський.

Все активніше почав повертатися наратив, що Росія є стратегічним ворогом. Крім цього, Ющенко зробив економіку ліберальнішою. Ми вступили до СОТ. До речі до осені 2008 року економіка гарно розвивалася і у цьому однозначно велика заслуга Ющенка.

Також у 2007-му він не допустив, щоб Януковичу узурпував владу. Розпустивши парламент на перевибори, дав другий шанс "помаранчевим лідерам". На жаль, повноцінно цим шансом вони не скористались.

Ну і звісно він є президентом втрачених надій. Занадто великі сподівання на нього покладали люди.

Це була не політична криза, а вдала політтехнологія Юлії Тимошенко, яка організувала демарш напередодні виборчої кампанії 2016 року.

Вона чудово розуміла, що їй краще йти на вибори з точки зору опозиції, а не діючого прем'єр-міністра. Тож вона придумала "скандал". Він умовний, бо потім Петро Порошенко в судах виграв справу у Олександра Зінченка, довівши, що всі звинувачення надумані.

Політтехнологія негативно вплинула на подальший розвиток України. В очах громадян єдина команда Тимошенко і Ющенко розвалилася. Їх рейтинги обвалились. Почалось перше розчарування в Помаранчевій революції.

Крім цього, Ющенко, який втратив підтримку в парламенті, почав її шукати в "Партії регіонів". Результатом цього стало підписання меморандуму між Ющенком та Януковичем, що дозволило останньому відновитися в українській політиці.

Спроби були. Спершу вони відбувались на двох фронтах: економічному та інформаційному. А починаючи з 2006 року, боротьба пішла на політичному фронті. Паралельно з цим почали створювати проросійські рухи із загонів російських добровольців і козаків. Саме ці загони потім стали авангардом наступу "руського міра весною" 2014 року.

У ті роки її фактично знищили. Армія скорочувалась, видатки на її утримання зменшувались. Відбувся масовий розпродаж української зброї. Колишній міністр оборони Анатолій Гриценко за дев'ять місяців перебування на посаді перевів 919 танків Т-72 у статус надлишкового майна. До речі, нещодавно Гриценко програв судовий позов екс-нардепу Віннику, де намагався довести, що це неправда.

Окрім того, Гриценко повністю вбив логістичну службу обслуговування армії. Наслідки проявились у 2014 році, коли наші хлопці приїжджали на Схід, а них не було навіть кухарів, щоб готувати їсти. Обслуговували військових волонтери.

Не є прихильником тези, що українська незалежність існує 30 років. Вважаю, Україна отримала незалежність 1918 року під час ухвалення четвертого універсалу. У 1921-му ми втратили незалежність і стали частиною СРСР. У 1991 році її відновили.

Зараз відбувається процес завершення української революції, яка розпочалась в 1917 році. Ми продовжуємо формувати і набувати всіх політичних ознак нації і держави. Відроджувати свій унікальний політичний код.

Нарешті через понад 300 років отримали незалежну українську церкву. Томос - це фантастична річ з точку зору формування духовної ідентичності.

Попереду ще багато викликів з формування правової держави і створення ринкової економіки. Але база для розвитку держави у нас є.

Ключовою помилкою стала внутрішня боротьба між лідерами помаранчевої революції протягом 2005-2009 років. Ще однією помилкою є перманентне загравання українських політиків з Росією. Геополітична багатовекторність призвела до того, що станом на 2013 рік Європа остаточно "списала" Україну до зони геополітичних впливів РФ. Аби змінити цю ситуацію ми уже восьмий рік щодення платимо криваву ціну.

Але саме ця ситуація призвела до того, що у 2014 році ми перейшли до наступного етапу формування сучасної української нації. Це і є головним наслідком для української історії непростих і контраверсійних 2000-х.