Путін поділився з Макроном некрофільними фантазіями

7 лютого президент Франції Емманюель Макрон відвідав з офіційним візитом Москву. 8 лютого – побував у Києві. Вояж удався в усіх сенсах. Світ вкотре відчув сморід "русского мира" й пересвідчився в безхребетності Європи. Але, аби оцінити масштаб перформанса, який розгортався на наших очах, звернімося до початку президентства Макрона. Іноді зміни бувають заледве помітні. А інколи – стрімкі. Ілюстрація блискавичних змін – президент Франції.

Його попередник соціаліст Франсуа Олланд довів п'яту республіку до ручки. Макрон розпочав свій марш до Єлисейського палацу з критики роздування чиновницького апарату та відверто угодницького ставлення Олланда до деструктивної політики Кремля. Санкції, запроваджені за наслідками російської агресії проти України, мають бути посилені; метастази проникнення російських спецслужб до Європи – викорінені; дві інформаційні помийки – французька й арабська редакції Russia Today – закриті.

Телеканал Russia Today, наголошував Макрон, не має нічого спільного з журналістикою. Це пропагандистський рупор, який лише сіє міжетнічну та міжрелігійну ворожнечу. Такими були передвиборчі обіцянки пана Макрона. Вони сподобались французам. І 14 травня 2017 року його було обрано президентом.

Метаморфоза, майже як у романі "Золотий віслюк" Апулея, відбулася 29 травня 2017 року. Того дня президент Франції зустрівся у Версалі з Володимиром Путіним. Коли президенти вийшли до журналістів – світу був явлений інший Еммануель Макрон. Господар Єлисейського палацу заговорив про необхідність діалогу між Європою та Росією. Про неможливість глобальної безпеки без урахування позиції Кремля. Про активізацію участі Франції у врегулюванні "української кризи".

Невідомо, за яке саме місце Путін вкусив Макрона. Але його трансформація у віслюка дедалі більше ставала очевидною. 19 листопада 2018 року він заявив: НАТО – це є організація, яка вже себе віджила. Альтернатива – суто європейський оборонний альянс. 1 листопада 2019 року – спалах одкровення: віддаю перевагу легальним мігрантам до Франції з Гвінеї чи Кот-д'Івуару, а не "нелегальним бандам з України чи Болгарії".

Не потрібні великі аналітичні зусилля, аби розуміти: ці слова – ретельне відтворення кремлівського темника. Залишимо за дужками уявлення Макрона про українців. Звернімо увагу на нонсенс згадки про Болгарію. З 1 січня 2007 року Болгарія – член Євросоюзу. Тож, "нелегальні банди" з цієї балканської країни – оксюморон. Але президент Франції, попри чудову філософську освіту, слухняно промовив на публіку фразу, якої від нього вимагали кремлівські куратори. І не біда, що виставив себе ідіотом. Москві конче було потрібно дошкулити Софії, яка відмовилась від проєкту будівництва нового газогону – ще однієї магістралі в обхід України, цього разу дном Чорного моря.

І цей добродій – президент країни, котра є одним з посередників у врегулюванні російсько-української війни. Хотілося б поспівчувати Володимиру Зеленському, якому доводиться мати справу з таким "посередником". Але, як ми побачимо далі, його ставлення до Україні сумірне зі ставленням Макрона та Путіна.

 

10 квітня у Франції чергові президентські вибори. Правий крен у преференціях електорату дедалі очевидніший. Макрон, який є центристом, лідирує. Згідно з соціологічними дослідженнями, за нього готові проголосувати 25% виборців.

Друге місце – вічна учасниця всіх виборів, шанувальниця Путіна й наруга над здоровим глуздом – праворадикалка Марін Ле Пен. Показник електоральних симпатій – 17%.

Третя сходинка – Валері Пекресс, яка представляє право-центристську партію "Республіканці". Наразі рейтинг її підтримки – 16%.

На четвертому місці – новачок виборчих перегонів і, по суті, політична сенсація – журналіст Ерік Земмур. Він представляє партію з промовистою назвою "Реконкіста".

Російський опозиціонер Марк Фейґін, коментуючи в ефірі телеканалу "Апостроф" виборчу кампанію у Франції, відгукнувся про Земмура грубо й зневажливо – назвав, не згадуючи імені, "алжирським євреєм". І це правда. Він народився в сефардській родині, яка поквапом залишила Алжир, щойно країна отримала незалежність. Тепер зусиллями Олланда та Макрона Франція перетворюється на Алжир. Земмуру це не подобається. А 13% респондентів ставляться до його критики міграційної політики цілком з розумінням.

Яка ж причина роздратування Фейґіна? Справа у ставленні Земмура до Росії. Більше розуміння і менше санкцій. Взагалі треба зняти санкції. І дражнити російського ведмедя не варто. Ось такими міркуваннями ділиться з французами Земмур. Але, беручи до уваги проросійські погляди Ле Пен і реальні справи Макрона, "алжирський єврей" – лише учасник русофільського тріо.

Серед лідерів президентських перегонів немає жодного кандидата від політичних партій лівого спектру. І це вперше в історії четвертої та п'ятої республік ліві кандидати не претендують на владу. Мейнстрим політичного порядку денного – антиамериканізм, антиглобалізм і пошук "діалогу з Росією". Виняток – Валері Пекресс, яка міркує, як доросла людина. Зокрема, не вважає критичне ставлення до ліво-прогресистської ідеології достатньою підставою лізти в обійми до Путіна.

Саме Пекресс французькі аналітики вважають головною конкуренткою Макрона, прогнозуючи її вихід у другий тур президентських виборів. Залишається сподіватися, що вони не помиляються. А ми вболіватимемо за чарівливу француженку, наділену до того ж і здоровим глуздом.

Голосування за два місяці, а перемога теперішнього господаря Єлисейського палацу під питанням. Потрібна гучна зовнішньополітична перемога. Лаври миротворця, вважав Макрон, йому пасуватимуть. Він уже уявляв заголовки газетних шпальт: "Французький президент відвертає війну в Європі", "Франція – знову велика держава", "Франція повертає собі світове лідерство".

Збій сценарію відбувся вже в аеропорту Внуково. Всупереч дипломатичному протоколу до літака не подали автомобіль. "Світовий лідер" та його делегація ніжками топали до терміналу, прихопивши клунки з сувенірами.

А далі був другий акт міжнародно-політичного трешу – шестигодинна розмова з кремлівським маніяком. Вінцем її стала спільна пресконференція.

Макрон цитував Достоєвського. Переконував, що він єдиний осягнув усю глибину "травми великої російської нації". Запевняв, що саме його психологізм є незамінним у посередницькій місії, мета якої – врегулювання російсько-українських протиріч.

Путін теж вдався до цитати. Ні, не з Достоєвського. А з міського фольклору. Те, що Україна мусить виконувати Мінські домовленості проілюстрував, дещо перефразувавши, останніми рядками з наступного куплету:

Спит красавица в гробу.

Я подкрался и *бу.

Нравится, не нравится –

Спи, моя красавица.

У мене тільки одне питання: про що ці двоє могли розмовляти шість годин? Макрон – учень відомого філософа Поля Рікера. А крилаті фрази з лексикону Путіна можуть викликати інтерес лише у фахівців з патопсихології. Про що можна розмовляти з людиною, потік свідомості якої – алюзії на некрофілію?

До Макрона в такій манері Путін уже розмовляв з Анґелою Меркель – розповідав жлобські анекдоти про "бабушку" і "дедушку". Стиль не бреше. І Меркель, і Макрон – "шістки" в очах Путіна. Раніше подібна зневага демонструвалася тільки до Віктора Януковича. Той теж сумлінно виконував інструкції кураторів з Москви. Наслідки ми знаємо.

Завдання-мінімум, яке стояло перед Макроном, домогтися бодай ілюзії розрядки. Ключова дата – 26 квітня, коли відбудеться другий тур президентських виборів. А після підрахунку голосів – хоч потоп.

Завдання-мінімум для Путіна – отримати задоволення від глумління над французом. І йому це вдалося. Задання-максимум – залякати Макрона так, щоб той сумлінно виконував у Києві свою місію лобіста Мінських домовленостей.

Макрон старався. Пряма мова президента Франції під час підсумкової пресконференції з президентом України: "Путін учора підтвердив свій намір виконувати Мінські домовленості, і я сьогодні почув від вас, що ви також готові виконувати ці угоди".

Ці слова – ідеальна підводка до безпекової теми. Але спершу – кілька ремарок про інші українсько-французькі домовленості.

1. Підписано угоду про співробітництво між концерном "Укроборонпром" та компанією Thales, яка вже постачає до України гелікоптери.

2. Досягнуто угоди між Укрзалізницею та фірмою Alstom про постачання до України 130 локомотивів на 900 млн євро і 370 одиниць пожежно-рятувальної техніки на 300 млн євро.

3. За сприяння Франції, в Миколаєві будуватимуться патрульні катери для Прикордонної служби.

4. "Україна та Франція, – повідомляє пресслужба президента України, – продовжать розвивати співпрацю з компанією Airbus щодо створення національного авіаперевізника".

5. Франція надає Україні 1,2 млрд євро фінансової допомоги на реалізацію інфраструктурних проєктів.

А тепер про те, що це все означає. По-перше, Зеленський остаточно поставив хрест на всіх ініціативних проєктах будівництва гвинтокрилів в Україні. По-друге, українська вагонобудівна промисловість і потужності з виробництва тепловозів-електровозів – померли. По-третє, виробництво пожежної техніки в Чернігові Зеленський у труні бачив. За те, купуватимемо продукцію Airbus задля розвитку "національного авіаперевізника". Уточню, що має на увазі президент під цими чудовими словами – державну авіакомпанію. Питання: навіщо?! Правильно, щоб створити підприємство, яке завідомо буде збитковим. Але топменеджери отримуватимуть мільйонні зарплати з державного бюджету.

Відтак звернімося до Указу президента №36/2022 "Про першочергові заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, підвищення привабливості військової служби у Збройних силах України та поступового переходу до засад професійної армії" від 1 лютого.

Читаємо. Забезпечити:

– поетапне "збільшення чисельності Збройних сил України в період з 2022 по 2025 роки на 100 тис. осіб для підвищення оборонних спроможностей держави";

– "збільшення протягом 2023 року грошового забезпечення військовослужбовців Збройних сил, які укладають довготермінові контракти, до рівня не менше трикратного розміру мінімальної заробітної плати".

Отже, грізні слова Зеленського про збільшення ЗСУ на 100 тис. осіб стосуються не сьогочасних заходів із забезпечення обороноздатності України, а невизначеної перспективи, до 2025 року. Де тоді буде Зеленський і чи буде на мапі Україна – відкрите питання.

І наступне: підрозділи ЗСУ недоукомплектовані. В окремих підрозділах брак особового складу до 40%. Офіцери й контрактники йдуть з армії. Головна причина – мізерна заробітна плата.

Верховний головнокомандувач рішуче втрутився в ситуацію. Заробітна плата зросте. В наступному році.

А звідси висновок: гроші на французькі локомотиви, вагони та пасажирські літаки є, а на українську армію немає. На інфраструктурні проєкти є, а на армію – немає. Пріоритети очевидні.

Некрофільна фантазія Путіна – злягання з мертвою Україною в труні. Зеленський усе робить для того, щоб ця фантазія реалізувалася. Ці двоє впоралися б і без Макрона. Але гуртом веселіше.

×