Чому Зеленський не радий французьким воякам в Україні? Політичне "не на часі"?

Креативні технологи Банкової шукають різноманітні "комунікаційні скріпи" президента із виборцями. Розуміючи, що ситуація може погіршуватися, якщо не вдасться відновити воєнну й економічну допомогу від США та наростити її, незалежно від європейських союзників.
Це робити провладним політтехнологам дедалі важче, зважаючи на неоднозначну поведінку чинного керівника держави та на те, що в чималої кількості прихильників Зеленського почала спадати полуда з очей.

Чорний гумор американців

Західна преса пише, що Україна перебуває під великим ризиком краху лінії фронту.
"Зараз усе залежить від того, куди Росія вирішить спрямувати свої сили під час нового наступу влітку. Завдяки значно більшій кількості людей, зброї та керованих авіабомб у Росії, існує великий ризик краху лінії фронту. Кожна зброя має свій правильний час - F-16 були потрібні у 2023 році. На данний момент Україні потрібно мінімум 4 мільйони снарядів і 2 мільйони безпілотників", - зазначає американське видання Politico.
Водночас, навіть світову спільноту зацікавили нещодавні висловлювання генсека НАТО Єнса Столтенберга.
Він, не приховуючи задоволення, відкрито похвалився, що допомога НАТО Україні дозволила послабити російський бойовий потенціал без особливих втрат для членів Альянсу.
"Підтримка України з боку союзників по НАТО та підтримка України з боку США – це те, що відповідає нашим власним інтересам безпеки, - сказав Столтенберг. – Тому що, виділивши невелику частину наших власних оборонних бюджетів, ми дозволили українцям знищити значну частину російського бойового потенціалу, не наражаючи на небезпеку жодного солдата НАТО чи жодного американського солдата. Тож це дійсно в наших інтересах – продовжувати робити й не просто продовжувати, а робити більше, активуватися, забезпечувати передбачуваний та надійний підхід протягом тривалого часу".

Завіса. Німа сцена. На що це схоже? А наші реальні втрати хтось оприлюднює? То, може, українці ще мають подякувати Володимиру Зеленському та його друзям з НАТО за надану честь послужити інтересам Вашингтона та Брюсселя, а також безпеці американських солдат?

Іронія на рівні чорного гумору. Приблизно така, як і висловлювання експрезидента США Біла Клінтона про те, що не треба було в 1994 році забирати в України ядерну зброю (під тиском США), бо це була єдина гарантія попередити теперішній жах.
У результаті Україну не взяли ні в ЄС, ні в НАТО, злидні, жебрацтво, передостаннє місце в Європі за рівнем бідності і війна, якій не видно кінця.

Стихія кризи війни

Україна передбачувано заходить в глибину кризи війни. За логікою спіралі історії. Врешті, якщо війна ближча до паритету сил агресора і жертви, вона починає розвиватись за своїми особливими законами. Поволі перетворюючись у певну стихію. Керувати нею вже неможливо. Якщо не використати силу, могутнішу від неї – переважні людські й технологічні ресурси.
Україна хоче досягти нарощення людського ресурсу шляхом репресій – заборони тимчасового перебування чоловіків за кордоном та насильницькою мобілізацією, відправляючи на фронт усіх підряд, навіть хворих, скажімо, епілепсією, чи серцево-судинними захворюваннями.
Якщо українському "суперталановитому, креативному" генералітету це потрібно для живого щита, чи ще більш різкого зменшення кількості населення України на догоду Путіну, тоді наше військово-політичне керівництво робить усе вірно.
Адже, скажімо, ніхто у владі України і слова не каже про те, що мешканців Росії в рази більше, ніж українців. Відповідно, нашкрябати там чимало, значно більше, ніж у нас, солдат не важко.
З самого початку, ще з 2014 року, сили були не рівні: як за кількістю армії, так і за наявністю різнопланової, потужної зброї.
І на поведінку партнерів потрібно було дивитись ще десять років тому й на основі їхнього загравання з Путіним та постійною словесною стурбованістю про нас, робити висновки.
Зеленському та його команді проводити необхідну аналітику та відповідно діяти, вочевидь, не під силу. Хіба що вони там, на Банковій – Грушевського орієнтовані на інше? Тоді все більш – менш проясняється.
Звісно, якби наші партнери були справжніми союзниками, й хоча б з 24 лютого 2022 року надавали допомогу достатньою кількістю необхідної сучасної зброї, добре підготовленими солдатами Альянсу, то, ймовірно, сьогодні Україна вже диктувала б певні умови Москві на порозі закінчення війни. Однак, у колективного Заходу свої мотиви й каламуть, у яку вони втягнули Україну.

Макрон поміняв позу

Водночас, нещодавно у лавах партнерів України стався розкол, з - поміж якого виявився ще один скелет страхів у політичній шафі президента Володимира Зеленського. Незважаючи на те, що США не проти того, щоб тривала війна на виснаження Росії, причому лише на території України, президент Франції Еммануель Макрон став у позу. Він намагався переконати президента США Джо Байдена та канцлера Німеччини Олафа Шольца змінити ситуацію стратегічної невизначеності. Однак ідея Макрона відмовитися від усіх "червоних ліній" у взаєминах з Росією підтримки не знайшла. Обидва очільники надто бояться ескалації з країною-агресором. Дійшло до того, що Шольц пообіцяв: якщо Макрон продовжуватиме гнути свою лінію, він публічно відмовиться підтримати його ідею. Однак очільник Франції наполягав на своєму - і отримав уже відкриту незгоду від лідерів країн-членів НАТО щодо відправки своїх військ в Україну.

А президент США Джо Байден категорично заявив: "Американських солдатів на території України не буде!".
США відверто не схвалює удари українських дронів на російській території, незважаючи на те, що росіяни регулярно і безжально винищують населення та інфраструктуру нашої держави.

Цікаво, що й про виснаження України, яке може настати дуже швидко – ні Блінкен, ні Байден не згадують.
Це означає, що політичні цілі Путіна можуть бути реалізовані, адже стриманість і нейтралітет Заходу, його страх перед поглибленням конфлікту - якраз і будуть головними чинниками ескалації у Європі. І президент Макрон чітко це усвідомлює. Він захотів поставити Путіна перед вибором: відмовитися від війни з Україною чи отримати військові дії з НАТО. Однак ця ідея підтримки не знайшла. Аналітики називають це серйозною стратегічною помилкою партнерів.

Зеленський не хоче військ НАТО?

Та й президент України Володимир Зеленський також чомусь зайорзався на своєму кріслі, коли побачив достатню рішучість Франції повоювати з Росією за Україну.
Отже, коли наприкінці минулого року французький президент Еммануель Макрон демонстрував такий шалений тиск на партнерів України та й на Київ щодо необхідності введення військ НАТО, що на мить це все здалось не черговим занепокоєнням, а реальною можливістю.

Однак… Знову далі оприлюднення цих намірів справа не дійшла. Хоча французькі ЗМІ писали про рішучу готовність добре підготовлених військових іти воювати проти московських окупантів в Україну.
Але президент Володимир Зеленський раптом завив, що Україна не потребує військових НАТО. Сказати, що така позиція Зеленського щонайменше здивувала – це нічого не сказати.
Адже справді французи дуже хотіли "випустити пару". Справа в тому, що їх видворили з центральної Африки, де Франція продовжувала бавитись у колонії та мала доступ до видобутку алмазів і золота. Як відомо, ту ж африканську територію давно взявся "окучувати" Кремль руками вагнерівців. І це не лише силові дії, а й контроль за виборами - приведення на головування в уряди країн центральної Африки своїх людей. І там Путін переграв Макрона. Звісно, що французи дуже хотіли відігратись за втрачені доступи до африканських багатих надр. Запалу в них було достатньо.
Але, якщо була така рішучість, чому українська влада відмовилась від французьких військових? Натомість загрібаючи на фронт як молоде, репродуктивне покоління, так і не здорових – частково придатних з хворобами, що тяжіють усе життя і не є виліковними - ураз визнають повністю придатними. Словом, усіх, хто ще може самостійно пересуватись.
Підозрюємо, влада налякалась, що війська НАТО змогли б забезпечити відносний спокій тилу й тоді від виборів не відкрутитись. А так хочеться ще поцарювати. І залишитися в історії президентом, який бездумно, без проривних стратегій і тактик поклав на фронті й у тилу величезну частину українців.
Так, можна вихвалятися, що ми дронами нищимо їхні нафтопереробні підприємства, літаки, цехи з комплектування смертоносної зброї. Звісно, це круто. Окрім того ми ще й випробовуємо для світу цю зброю. Але московити добивають нашу Сумщину, стирають з обличчя України Харківщину, Одещину, Херсонщину, Запоріжжя, намагаються руйнувати всю територію України.

Що день прийдешній нам приніс?

Президенту Зеленському все важче підтримувати одночасно бойову спроможність ЗСУ, внутрішню складну конструкцію фінансово-економічної стабільності, політичної єдності із контрольованою опозиційністю та суспільних викликів, кількість яких буде тільки зростати.
Напевне, тому, як нам здається, закон про посилення мобілізації розглядається ще й як такий, що сформулює результат роботи Зеленського.
А за умови ймовірних виборів саме тепер, то вони змогли б підвести риску під ілюзією президенства Володимира Зеленського.
Кому як не йому, колишньому коміку, дуже добре відомо, що навчити людину почуттю гумору неможливо.
Можна кожен раз пояснити в чому сіль приколу, але ця надто виснажлива історія у результаті перетворить того учня у посміховисько.
Так само неможливо навчити відповідальному політичному лідерству. А якщо, водночас, людина впевнена, що їй взагалі вчитись не треба, оскільки вона все знає, - тоді взагалі біда.
І чимало українців з числа колишніх прихильників Зе!, якщо ще не зрозуміли цього, то вже давно відчули.
Тому навряд чи сьогодні знайшлося б тих самих 73% за продовження "серіалу".

Особливо ті, хто наразі робить нові висновки, виходячи із спостережень. Чимало українців вважають, що нас розводять і "стравлюють з москалями" , а головне – нам потрібно шукати свій інтерес у цьому безладі. Однак для чинної влади це складна задача.

Головна проблема в тому, що в України немає власних грошей на війну і немає власної зброї в достатній кількості. Росія може скидати на нас по 100-200 авіаційних бомб на добу, а ми по них - ні, вони можуть бомбити Київ балістичними та крилатими ракетами, а ми Москву - ні.
У нас немає власного виробництва крилатих та балістичних ракет, літаків та гелікоптерів, систем ппо, танків та бмп, необхідного пороху та частини вибухових речовин, а артилерійські стволи та снаряди ми самі виробляємо в недостатній кількості.
З такою нестачею всього дай боже, щоб ми могли вести ефективну оборону, не втратити нових територій і, можливо, щось звільнити. Наймовірніше, на Півдні.
Бо звільнити ідеальну фортецю, якою є Донбас, зі щільною міською агломерацією з невеликим та розгалуженим з боку росіян плечем логістики - у нас найближчим часом точно не вийде.
Луганську область також швидко очистити від окупантів навряд чи реально, через її ландшафт та близьке розташування до російських кордонів.
Така ось реальність.

На Заході обговорюють потенційну угоду про припинення війни між Росією та Україною.
"Згідно гіпотетичної угоди, Київ віддасть Москві окуповані території в обмін на негайний вступ України до НАТО", — пише італійська газета La Repubblica. Видання повідомляє, що ця гіпотеза офіційно не обговорювалася на останньому саміті Альянсу в Брюсселі, але така можливість "циклічно прокручується в усіх неформальних розмовах".

Тож в умовах, коли надійна допомога Заходу зовсім не гарантована, потрібна нова компетенція, дієва рішучість, інновації, а не вічна боротьба з внутрішньою корупцією і пасивністю.
У будь-якому випадку, криза війни, яка тільки починає формувати внутрішню повістку, лише на початку. Єдиний інструмент недопущення перетворення її в хаос, - зменшити тиск на всі процеси життєдіяльності країни. І перезавантаження влади має бути продуманим, а не заміною "шила на мило", аби лише не порушився комфорт.
Ми маємо бути готові до того, що Україна більшою мірою може залишитися сам на сам з агресивною Росією. Ще гірше - країна вже наражається на байдужість, зраду, домовленості за її спиною з Путіним.

×