— Хоча війна, та люди хочуть свята. Одна жінка запросила мене для свого чоловіка, який повернувся з АТО. Щоб відволікся, бо думками увесь там. Був у депресії, — каже тернополянин 29-річний Михайло Попівчак. Показує фокуси 13 років.
Михайло зустрічає у 2-кімнатній квартирі. Тут мешкає сам. Мати — за кордоном. Брат одружився. Батько живе окремо. У вітальні акуратно розставлені стільці, диван застелений червоним оксамитовим покривалом. На спинці крісла воркують білі голуби.
— Вони в мене вже чотири роки, — розповідає. — Для вас їх випустив. Живуть на балконі, зранку будять мене і сусідів. Але сусіди поки що терплять. У квартирі прибираю щодня. Не переношу бардаку. Прискіпливий до дрібниць. Фокуснику треба бути точним і дотошним.
Господар виходить на кухню.
— Тато думав, що у мене це тимчасово, — приносить шоколадні цукерки. — Гадав, може бухгалтером буду, бо непогано головою працюю. А я брав книжку з фокусами, вкладав у шкільний підручник і робив вигляд, що уроки роблю. Нікого не переконував, бо воно нічого не давало. Люди з іншого тіста. Їхній світ обмежується городом, сапою і корівкою.
Михайло Попівчак знає сотню фокусів. Багато — з картами. Реквізит виготовляє з підручних матеріалів. Використовує ламінат, метал, фанеру.
— У нас проблема з реквізитом, — продовжує. — Професійного, як за кордоном, не купити. У Києві є магазин. І то не все там може бути. Навіть якщо є, то по такій ціні, що окупатиметься кілька років. Наприклад, літаючий столик, що собі зробив, коштує там 1,5 тисячі доларів.
12 років тому зробив розкладний столик. Був дуже примітивним — планочки, дощечки й усе. Знайома пошила мені фрак. Ношу його досі.
У фокусника мають бути пластичні, красиві рухи. Щодня роблю вправи для рук із кульками. Постійно розминаю пальці. Сприйняття фокуса залежить від того, як його подати. Менше рухів, метушні. Фокусник зайшов — і всі одразу мають це помітити.
Голуби зриваються із крісла. Літають кімнатою, створюють вітер лопотінням крил.
— Сказилися, — сміється Михайло. — Під час виступів з'являються із скриньки чи коробки. В мене є напрацювання, щоб вилітали з повітря. Чи з хустки. Як закінчу великий ілюзіон, тоді візьмуся за це.
Півроку працює над ілюзіоном. Показує реквізит, що нагадує шафку з полицями.
— Напевно, назву номер із ним "Без голови". Під час виступу покажемо цей апарат, щоб усі побачили з різних боків. Тоді дівчина сяде на крісло, тільки голова буде зверху. Я присуну скриньку, закрию нею голову. Між шиєю і головою вставлю металевий лист. Коли зніму скриньку, голови не буде. Руки, ноги на місці, а голова зникла. Таким же чином голову повертаю назад.
Розкладає ширму. Вона чорна, із блискітками. Ставить під нею годинник з однією стрілкою. Просить назвати будь-яку годину. Пропоную 12-ту. Прокручує стрілку. Кілька секунд вона крутиться сама й зупиняється на позначці 12.00.
— Хороший номер, але купити годинник не було де, — розповідає фокусник. — Зробив за три місяці. Замовив скло, зробив цифри, рамку, продумав основу.
Приносить чорний дерев'яний столик на одній ніжці. Застеляє накидку, на неї ставить запалену свічку. Бере кінці скатертини обома руками. Піднімає її, разом з нею піднімається столик. Хвилину тримає в повітрі. Бере однією рукою за свічник. Столик не падає.
— Літаючий столик зробив з третьої спроби, — повільно опускає реквізит. — Навіть дорослі деколи дивляться з відкритим ротом. Він парить вліво, вправо, вверх, вниз. Спочатку кладу на нього під час виступів потрібні речі. Під кінець показую цей фокус. Якщо весілля, то запрошую наречену й ми разом робимо номер.
Михайло Попівчак виступав у Польщі, Франції, Німеччині, Люксембурзі, Білорусі.
— У Німеччині одна жіночка під час виступу сильно розхвилювалася. — згадує. — Повірила, як з-під спідниці іншої глядачки витрясав у відро копійки. Боялася на сцену вийти, щоб з нею такий фокус не зробив.
Дехто боїться, що введу в магічний стан, нашлю чари. Мудрі розуміють, що це — ілюзія, обман, розвага. Карти самі по собі — ніщо. Це ми вкладаємо значення в них.
Політики застосовують прийоми фокусників. Це — відволікання уваги, обман. Я теж часом займаюся психологічними фокусами. Кількома фразами можу загнати людину в глухий кут. Такі питання ставлю, що вона не знає, як сказати. Це схоже на гру в шахи.
Але з дівчатами чемний і скромний. Мене деколи вважають серцеїдом. Звертаю увагу на неординарних жінок. А закохуюся рідко.
Шість років тому відмовився від картоплі
Офіційно Михайло Попівчак працював двічі. Два місяці — завклубом у селі Товстолуг Тернопільського району. Торік 10 місяців був художнім керівником естрадно-циркової студії в Микулинцях Теребовлянського району. Зараз не працевлаштований. Скільки заробляє на фокусах, не каже.
— Більше, ніж на державні роботі. Буває на тиждень по чотири замовлення, а буває — жодного, — розповідає.
Вчився на курсах перукарів. Торік закінчив Теребовлянське вище училище культури, отримав фах організатора культурно-дозвільної діяльності.
— Усі спеціальності пов'язані з руками і трішки з головою. Жіночих зачісок не робив, але стригти вмію. Родичі і знайомі довіряють мені свої голови.
Шість років тому Михайло Попівчак відмовився від картоплі. Готує переважно каші. Вдома завжди має цукерки. Читає книжки з езотерики, філософії, астрології та психології.
2 
1
Коментарі