Володимир Васильовка 40 років кладе печі

 

63-річний Володимир Васильовка з міста Умань на Черкащині 40 років мурує та кладе печі, груби, лежанки.

— Я сначала дядькові печі помагав класти, — розказує. — Він був мастєр на всі руки. Сестра строїтися почала. Перебралися в ту коробку з маленькою дитиною. Осінь холодна, а в хаті — ні печі, ні груби. Вона дядька попросила, шоб поміг. Но він гоноровитий був — отказав. Бо в сестри грошей не було.

Володимир Олексійович змурував піч сам:

— Скіки там тих дєлов! — сміється.

Печі та груби клав до середини 1980-х.

— Потім спрос на моє рємєсло почав падати, — каже. — Рідко хто грубу робив. Людям власть сказала: прокладем газ у кожне житло.

До 1990-х почали зводити будинки з газовим опаленням.

— А з дев'яностих — то вже й будувалися де-не-де. Якшо й строїли — то хароші будинки, доми з камінами. Но мене класти приглашали рідко.

Згадує, як у середині 1990 років знайомий будував двоповерховий котедж. Шукав майстра, який зробив би два каміни — на першому та другому поверхах.

— Кажу йому: "Боря, зроблю, як собі, візьму копійки". А він отказує: "Нє, я вже з Києва найняв спеціаліста, дипломованого". Бачив я того спеціаліста — молоде, дурне. Зробив так, шо тяги вобще не було. Бо размєр димохода не прощитав. Борис прибігав до мене, просив поправити. Но я отказав. Крєпко обіжений був.

Володимир Васильовка говорить: думав, що печі віджили своє. Останні 10 років вирізає з дерева, підробляє підсобником.

— Десь років шість назад до мене знакомий прийшов. Попросив грубу прощитати. Шоб одна стіна була в комнату, а друга, з плитою — в кухню. Каже, я товар з Одеси вожу, а завтра й лягти бревном можу. То вже як би там не було, а до Білогрудовки долізу (Білогрудівський ліс поблизу Умані. — "ГПУ"). Наберу патиків, розтоплю грубу.

На початку цієї зими Володимир Олексійович бачився з Олександром.

— Хатища на п'ять комнат. Жінка з дитиною від нього пішла. Він цілий день вкалує, додому на ніч приходить. Всю хату не обігріває. Грубу розпалив, картошки на плиті наварив — і в єдину теплу комнату спати. Так що на груби знову з'являється попит. Бо газ  дорожчає. Люди страхуються, — розповідає. — Сьогодні є чим заплатити, а завтра нема. А груба — вона вічна.

Торік на замовлення змурував лежанку.

— Один із наших, мєсних чиновників, строївся. Дворєц із зимнім садом. А у времянку лежанку заказав. Кістки грітиме.

×