Володимир Мунтян: "Я хотів грати в дублі"

Як українці нині люблять Шеву, так 30 років тому любили Муню — легендарного футболіста київського "Динамо" Володимира Мунтяна, 59 років. Про нього навіть склали пісню: "Бібу і Мунтяна, Сабо й Поркуяна ждуть медалі, ждуть" .

Ми домовилися зустрітися біля Палацу спорту. Там відкрилася виставка "Моя садиба", і Мунтян, який будує під Борисполем дачу, вирішив поєднати дві справи.

— Знайомтеся — моя дружина Тетяна, — відрекомендував Мунтян тендітну біляву жінку в окулярах.

Вони спізнилися на півгодини. Ми зайшли в шинок "Вареничная N 1" , навпроти Палацу спорту. Собі й дружині пан Володимир замовив каву, мені — чай.

— Може, горілки? — звернувся жартома до фотокореспондента. Дістав легкі цигарки "Мальборо", закурив.

Давно палите?

— З того часу, як кинув грати.

Володимир Федорович каже, що модельний бізнес — то бордель

Ми сиділи на вулиці, під тентом. Від холоду мої зуби цокотіли об чашку.

— Візьміть плед, — подала пані Тетяна ресторанне покривальце, що лежало на стільці біля столика. — А тобі не холодно?— звернулася до чоловіка. — Мені добре, — відповів Мунтян.

Кажуть, ви — найкращий сім'янин серед спортсменів. Це правда?

— Разом ми 35 років... А познайомилися випадково. Побачив Тетяну на вулиці, призначив їй побачення біля університету. І було це 18 серпня 1968 року.

— 18 липня! — уточнила вона.— Я не одразу погодилася, думала — не прийде.

Прийшов із квітами?

— Так.

— З квітами? — щиро здивувався Мунтян. І продовжив. — Наступного дня нас запросили на весілля. А ввечері я мав розвезти гостей, бо була злива. Попросив її дочекатися і... потрапив у аварію. Мене забрала "швидка". Дорогою думав лише про неї — що тепер буде?

— А я така зла на нього була! Додому повернулася під ранок.

У вас двоє дорослих дітей. Чим вони займаються?

— Старшому, Андрію, 34. Грав у футбол, але кинув. Закінчує інститут фізкультури. Онукові Вовці вісім років. Водимо його на футбол. Доньці Ірині 31 рік, закінчила університет у Римі. Сподіваюсь, повернеться в Україну.

А ви, Тетяно Георгіївно, не спортсменка?

— Я — бюрократка. 17 років працювала у Держплані, нині на пенсії. Хотіла бути дизайнером, навіть запрошували до Будинку моделей. Але Володимир Федорович не дозволив. Каже, що модельний бізнес — то бордель.

— А хіба ж ні? Я сім'ю зберіг!

З "динамівцями" підтримуєте стосунки?

— Зустрічаємося на святах, інколи — на похоронах. Ну, вип'ємо, пригадаємо молодість. Я більше тягнувся до сім'ї. Після інституту фізкультури закінчив юридичний факультет, потім аспірантуру, навіть почав писати дисертацію. Усі мої друзі — там.

Африканці запропонували зарплату 4000 доларів

Чому залишили українську олімпійську збірну і поїхали тренувати гвінейців?

— Бо отримував 18 доларів зарплати, а моїм футболістам не платили взагалі. Якось видали спортивні костюми без курток. Треба грати, а на дворі дощ зі снігом. Написав заяву на ім'я міністра, попросив куртки на півтори години. Мені відмовили! А тут якраз африканці шукають тренера із зарплатою 4000 доларів.

А на Мадагаскарі як опинилися?

— По лінії Міноборони — я тоді, у 1986-му, ще був військовим. Інколи до мене приїздила Тетяна. Жили ми на віллі. Готували самі. Переважно м'ясо зебу. Це така горбата корова, тверде м'ясо якої треба варити кілька годин.

Через три роки команда, яку я тренував, виграла чемпіонат країни. Але продовжити контракт Міноборони мені не схотіло.

— На Мадагаскарі Володю нагородили орденом. Тепер він — шевальє де Мунтян, — додає пані Тетяна.

Ви рано пішли з футболу. Посварилися з Лобановським?

— Ми були багатократними чемпіонами Союзу, а тут раптом молоді тренери — Лобановський і Базилевич — пропонують нову методику. Мені тоді бракувало гнучкості, стриманості. Коли вже закінчив грати, якось подзвонив один із керівників ЦК, спитав, чи є в мене якісь прохання. Я хотів грати в дублі "Динамо", щоб набратися досвіду і стати тренером. Але Лобановський категорично відмовився.

Пам'ятаєте, як стадіон ревів: "Муня!"?

— А ще був анекдот, — Володимир Федорович знітився. — У вірменського радіо запитують: "Що треба, щоб виграв " Арарат"? А відповідь була: "Мунтян, Поркуян і ще дев'ять киян" .

Це правда, що батько хотів, аби ви танцювали?

— У 10 років я зламав на полі спочатку руку, потім ногу. Батя тоді заявив: "Усе, ніякого футболу, підеш на бальні танці". Кілька разів стояв біля станка — ногу кудись тягнув. Мешкали на четвертому поверсі, я збирався тікати на футбол по водостічній трубі. І батько здався!

Погляньте, — показую "динамівське" фото 1975 року. — Якби була фотографія теперішньої команди, знайшли б "10 відмінностей"?

— На старій — жодного іноземця і всі — патріоти, — каже він.

— Його запрошували до Москви, золоті гори обіцяли, — додала дружина. — Відмовився. Не хотів одягати форму іншого клубу.

А зараз що робите?

— Дачу будую. І чекаю на пропозиції.

У кишені Мунтяна озвалася мобілка. Дзвонив син Андрій, нагадував, що сьогодні — футбол...