Вікторія Маринець оглухла через ангіну

Киянка Вікторія Маринець втратила слух у чотири місяці. Вона на відмінно вчиться в університеті ”Україна” — Автор: фото: Юрій МЕДВІДЬ

— У чотири місяці я захворіла на ангіну і через велику кількість антибіотиків утратила слух, — розповідає жестами киянка 23-річна Вікторія Маринець. Спілкуватися допомагає перекладачка Наталя. — Мама помітила, що я не чую. А лікар заспокоював, що все гаразд. Коли наступного разу приїхали в лікарню, у моїй картці іншою ручкою було дописано "не чує", "не розмовляє". Тато хотів подати до суду, але той лікар був дуже молодий, і батько вирішив не псувати йому кар"єри.

2004-го Вікторія стала другою на всеукраїнському конкурсі "Ерудит". Здобула право безкоштовно навчатися в університеті "Україна". Обрала фах юриста. В одній зі столичних фірм працює з документами.

— Утрата слуху інколи може бути подарунком долі. Якби я чула, навряд чи досягла б того, що вмію. Читаю в оригіналі англійського письменника Оскара Вайльда. Середню книжку отаку, — пальцями показує товщину на 150 сторінок, — прочитую за 2 години. Вишиваю картини, малюю, танцюю. Якщо звучить мелодія, чую лише шум. Але можу розпізнати оркестрову музику. "Лебедине озеро" Чайковського дуже подобається. Да-а-а, — неголосно виривається з її вуст. — Я захотіла довести всім, що можу досягти успіху. Спочатку одногрупники сторонилися мене, бо гарно вчилася. А тепер звикли.

Вікторія не носить слухового апарата.

— У мене залишилося 10–15 відсотків слуху. Апарат лише заважає. Можна вставити слухові імплантанти, але я не хочу, бо там іде пряме втручання у мозок. Буває, у магазинах продавці не обслуговують — не розуміють, чого я хочу. На вулиці люди уникають. Але на такі дурниці в моїй пам"яті місця немає. Так мене батьки навчили.

Вона брюнетка, а я блондинка. Ніхто не вірить, що ми сестри

Батько Вікторії Сергій Васильович — на пенсії, працював в органах внутрішніх справ. Мама Ніна Григорівна домогосподарка, має дві освіти — працівника друкарні та сурдоперекладачки.

У Вікторії є старша на 5 років сестра Оксана.

— Вона брюнетка, а я блондинка. Ніхто не вірить, що ми сестри, але за характером схожі. Оксана абсолютно здорова. Має 5-річну доньку і піврічного сина. Племінники уже вчать мову жестів, але то їм просто цікаво. Я теж мрію про дітей. Зустрічалася з хлопцем, він виховувався в родині глухих. Та недавно із ним розсталася.