"Я зараз на творчих хлібах, — каже перший заступник голови Української селянської демпартії 56-річний Віктор Присяжнюк. — Партію ми трохи законсервували. Немає ресурсу, — промовисто потирає палець об палець. — То я книжки пишу".
Присяжнюк п"є каву біля входу в кафе "Сузір"я" на вул. Пушкінській у Києві. Доливає 50 г коняку. Дістає сигарети "LM".
— Леонід Макарович, — усміхається, закурюючи.
— У 1991-му на установчий з"їзд фермерів я за одну ніч приготував текст звернення до Верховної Ради й народу. Леонідові Кравчуку так сподобався, що він сам його зачитав, — згадує Присяжнюк.
Розповідає, що з Леонідом Кучмою його познайомили 1990-го, коли той був ще нардепом.
— Пам"ятаю, в 1991-му ми підійшли з товаришем до Кучми з проханням, аби фермери могли взяти з "Південмашу" трактори. Але не через посередництво "Сільгосптехніки", з 30-відсотковою накруткою, а напряму. Леонід Данилович погодився. Тоді фермери справді отримали кілька тисяч тракторів.
Допиває каву і знову закурює.
— Якось прем"єр Леонід Кучма проводив зустріч у Кабміні. Я її записав на диктофон. Через деякий час дзвонить його помічник. Просить виручити. Каже, десь пропав відеозапис зустрічі, а стенограми не писали.
Присяжнюк посміхається:
— Весь тиждень я сидів, розшифровував. Відтоді на всі зустрічі з Леонідом Даниловичем мене єдиного пропускали з диктофоном.
2001-го у Віктора Присяжнюка одночасно сталися інсульт та інфаркт. Трохи раніше, під час президентських виборів 1999 року, його побили невідомі. Віктор Васильович тоді працював у штабі кандидата Євгена Марчука.
— Підходжу на Гусовського, 9, де винаймав квартиру. Це якраз навпроти Генпрокуратури. Біля ліфта мене обігнав коренастий мужик і ніби ненароком зачепив: "Ізвінітє..." А потім ударив у обличчя. Я — об стінку, й поповз. Із пітьми вискочили ще кілька. Забрали лише папку з документами. Сильно побили, — додає. — Повибивали зуби, решту сам пальцями витягав. Без ліків тепер не ходжу.
Дід із 25-зарядного маузера трьох в упор розстріляв
Присяжнюк поплескує рукою по кишені з надписом "Ріплей". Там торохтять пігулки.
— Багато вже написали творів?
— Дві книги. Одну поетичну — "Філософія чорних лелек". Другу прозову — "Запечений бугай". Наприклад, розповів, як 1919-го на весілля моєї бабусі залетіла банда. Пограбувати хотіли, — пояснює. — Дід-жених піднявся з-за столу і з іменного 25-зарядного маузера трьох в упор розстріляв. Цигани-музиканти теж вихопили з-за халяв ножі. Довелося тим хлопцям забрати трупи своїх і ретируватися. Довго потім за дідом полювали, доки їх не перенищили.
Віктор Васильович поринає в спогади. Згадує, що половина роду по батьковій і материній лініях вимерли під час Голодомору 1933-го.
— Дід відмовився від їжі і наказав дружині, щоб старшим дітям не давала нічого їсти. Аби лишень сама вижила і діти менші, — розказує. — Дід і двоє старших померли. А батько мій із сестрою врятувалися.
Замовкає на деякий час.
— Може, і в мене є щось бунтарське, — веде далі. — Мене тричі намагалися виключити з комсомолу. Спочатку за заворушення в Турбівській середній школі. У класах була температура — сім градусів. Я вивів старші класи на вулицю, й ми пройшли демонстрацією по всьому містечку. Це був 1967-й.
Через два роки Присяжнюка викликали на бюро ЦК комсомолу УРСР за зв"язки з молодіжною делегацією із Чехословаччини. Це було невдовзі після придушення "празької весни". У Віктора відбулося тоді романтичне знайомство з чешкою Яною Калюсковою.
— Вони приїздили до нас у Білу Церкву, в інституті виступали. Вона мені зразу сподобалася. А я їй, — усміхається Присяжнюк. — Дала мені візитівку. Я навіть тиждень жив разом із нею в готелі "Мир" у Києві. Але в різних кімнатах, — наголошує. — Ходили по кафе, гуляли, цілувалися. Якось прямо на сходах готелю до мене підійшли працівники КДБ. "В ЧССР такі події, а ви...", — кривиться. — Я їх мало з другого поверху не поскидав. Але дівчині тій потім не писав, — додає він. — І ніколи більше не бачив.
Присяжнюк поглядає на сонце. Переходить у тінь, під дерева біля пам"ятника Лесеві Курбасу. Розповідає про родину:
— Із дружиною Галиною розлучився років 10 тому. Наша донька Юля — банкір. Закінчила економічний університет і Вищу банківську школу. Коли отримала другий диплом, прийшла й кинула на стіл. Це, каже, не мої дипломи, це твої. Пожартувала. Бо навчання ж платне.
Віктор Васильович промокає хусткою обличчя.
— Ми з Галиною часто зустрічаємося в доньки, — говорить. — Юля народила нам онуку. Уже місяць я дід.
1951, 18 квітня — Віктор Присяжнюк народився в с. Соболівка Липовецького району на Вінниччині
1968 — закінчив Турбівську середню школу в Попільнянському районі Житомирщини
1973 — закінчив Білоцерківський сільгоспінститут, поїхав до Ізмаїла, працював зоотехніком в радгоспі
1977 — одружився з Галиною
1975 — працював у комсомольських структурах Одеської та Київської областей
1974 — вступив до Київського держуніверситету на факультет журналістики
1977 — народилася донька Юля
1980 — агроном у Яготині на Київщині
1997–2000 — голова УCДП
2001 — перший заступник голови УСДП
8 
35413
Коментарі