49-річний Iван Цілуйко покинув викладацьку роботу в Києві й оселився на хуторі Писарівщина Гадяцького району на Полтавщині. Уже 12 років чоловік розводить курей. Жодну не зарубав, усі вмирають своєю смертю.
На подвір"ї поблизу порожніх тарілок ходять кількадесят курей.
— Путь-путь-путь! — кличе їх чоловік. Птахи збігаються до Івана Васильовича.
Десять років тому Іван Цілуйко звільнився з Київського політехнічного інституту, в якому викладав українську культуру. Чоловік розлучений, дітей не має.
— Із першою жінкою Тетяною вчилися на одному факультеті, — згадує він. — Весілля зіграли в ресторані над Дніпром. А через шість років розлучилися.
Коли Іванові виповнився 31 рік, він познайомився із Людмилою Канцедал. Тоді їй було 43. Уже 8 років вони живуть у цивільному шлюбі. Людмила — інвалід дитинства, ходить на милицях. Працює в Інституті літератури.
— Моя Людмила не терпить, щоб мужик сидів на шиї, — розповідає Іван Васильович. — Я спочатку перекладав вірменські книжки. Тоді вона відрядила мене на цукеркову фабрику. Працював два роки вантажником і фасовщиком. Пізніше перепродував на базарі книжки.
Батько Івана Василь помер на 83-му році життя від простатиту. Тоді Цілуйко перебрався з Києва до його хати. Людмила Канцедал залишилася в столиці. Іноді вона провідує Івана.
— Кури — це не захоплення, це тяжолий хрест, — розповідає жінка по телефону. — Дуже розумна птиця! Та я маю роботу в Києві, тому жити з Іваном на хуторі не можу.
У селі Іван Цілуйко живе з городу та продажу яєць.
Може вийти на грядку голий-голісінький
— Курей маю зо сто. Ще жодну не зарізав. Від яєць прибутку мало. Десяток яєць продаю за три-чотири гривні, а відро зерна коштує 10, — розказує він.
Згадує, як оперував півня Іті.
— Молодий півник збирав по хаті клопів. Я випадково поставив на нього мішок кукурудзи. Потім ветеринар вправляв йому кишки, а я був асистентом. Іті вижив.
Курей Іван почав розводити ще у столиці.
— Ми жили в Людиній хрущовці. Якось жінка купила на базарі п"ять півників і десять курочок. Назвали їх Білашом, Чернишом, Киркалом, Ведмеденком, Чорнушкою, Перепілкою... Був запах, але ми старалися прибирати. Тепер мої хороми тут, — відчиняє хатні двері. У ніс б"є запах горілої картоплі. — Це я курям варю, — прикручує газ.
У двох кімнатах неприбрано. На ліжках висять сорочки, светри, рушники.
— Зовсім тут сам зашився, — зізнається чоловік, сідаючи на ліжко.
16 червня Іван Цілуйко посварився із сусідом Анатолієм Цілуйком.
— У нас за горбом над потоком росте трава. А в Анатолія є корова, мама й коса, — розповідає вчений. — Анатолій викосив мою траву. Потім прибіг, кричав, що мені кранти! У його брата якраз згоріла хата, машина й маленький онук. Він каже, що я наворожив йому. Я повернув його на сто вісімдесят градусів і виштовхав. Він перечепився, бо п"яний був. Упав у потік і лежить.
Під час сутички Анатолій зламав ногу. Тепер сусід подає на Івана до суду.
Анатолія Цілуйка, 45 років, застаю за копанням картоплі на городі. Поряд із ним його мати Галина Іванівна.
— У нього корови немає, нащо йому сіно? — каже про Івана сусід. — Лякав, що читає чорну магію й щось нам поробить. А тоді взяв мене на руки й кинув. Я два місяці не міг ходити. Пригав по грядках, як кенгуру.
У Біленченківській сільраді знають про бійку між Цілуйками.
— Іван дивний чоловік, — каже голова сільради Поліна Макаренко. — Може вийти на грядку голий-голісінький.
1958, 4 вересня — Іван Цілуйко народився на хуторі Писарівщина Гадяцького району Полтавщини
1976 — вступив до Лієпайської мореходки в Латвії
1977–1980 — покинув навчання і поїхав додому; закінчив курси трактористів; відслужив у армії
1986 — закінчив філфак Київського університету ім. Т.Г. Шевченка
1981 — одружився зі студенткою Тетяною
1987 — розлучився; вступив у Єревані до аспірантури
1989 — створив сім"ю з науковцем Людмилою Канцедал
1991–1997 — викладач Політехнічного інституту в Києві
1995 — Людмила купила 15 курчат
2000 — Іван перебирається на хутір
2007, 16 червня — побився з односельцем Анатолієм Цілуйком; чекає суду
3 
35413
Коментарі
2