"Віддала я їй чотири тисячі доларів"

 

Олена Доргобед, 56 років, працює консьєржкою в одному з будинків на столичній Троєщині. У маленькій каптерці вміщаються ліжко, стілець і столик.

— Винаймаю в цьому будинку кімнату, плачу 500 гривень. Влізла в борги, — каже, витираючи сльози. Живе зі старшою донькою Оксаною, 35 років, та онукою Настею, 12 років. — Працюю на чотирьох роботах, щоб не збожеволіти. Із вівторка по неділю торгую на ринку одягом. Увечері прибираю в ЖЕКу та в перукарні. А добу через три чергую консьєржкою. Попервах усі троє спали в каптерці.

Із Полтави сім"я приїхала три роки тому.

— Не щастило нам у Полтаві, — розповідає жінка. — Оксана з чоловіком розійшлася, коли Насті було 2 роки. Узяла в оренду хлібний кіоск. Я в неї продавщицею працювала. Кіоск грабували кілька разів. А якось прийшла додому й каже, що вкоротить собі віку: всю виручку, тисячу гривень, видурили на базарі. До Києва вирішили переїхати, бо тут у мене багато родичів. Із чоловіком розлучилися ще 1987-го. Коли випивав — буйний був, ревнував мене до всіх. Продали двокімнатну квартиру в Полтаві за дев"ять тисяч доларів. Однокімнатна в Києві тоді коштувала 17 тисяч.

— Думала, орендуємо квартиру з правом подальшого викупу. Влаштуюся на роботу, візьму кредит у банку, — веде далі. — Знайшли ми таку квартиру на Троєщині, за 60 доларів за місяць. Здавала квартиру сусідка Тетяна. Сказала, що хазяйка живе в селі, незабаром приїде. Ми перевезли меблі, зробили ремонт.

До каптерки зазирає чоловік у дублянці. Віддає за два місяці 40 грн. Олена відмічає в журналі, гроші ховає в конверт.

— Хазяйка з"явилася за півроку, — розказує Дрогобед. — Підтвердила, що продасть нам квартиру, та зараз, мовляв, немає часу, бо мати хворіє. Наприкінці літа знову приїхала, каже: з матір"ю погано, дайте завдаток на операцію. Віддала я їй чотири тисячі доларів. Розписки не взяла. Через тиждень вона мала привезти документи на квартиру.

Першу ніч ночували під дверима квартири, сусіди дали матрац

Однак не привезла. Тоді Олена пішла до ЖЕКу з"ясувати, кому належить квартира. Власниця помешкання, стара жінка, отримала її наприкінці 1992-го, а померла на початку 1993-го. За десять років ніхто не платив за комунальні послуги.

— У ЖЕКу спочатку обіцяли, що гроші спробують повернути, — схлипує жінка. — А навесні сказали, що виб"ють двері й викинуть нас на вулицю, бо знайшовся законний спадкоємець.

Каже, вигнали їх торік 17 січня:

— На вулиці було мінус 28. Уранці хтось подзвонив у двері, пізніше вийняли замок. Прийшов дільничний, судовий виконавець. Почали з шаф викидати речі й складати в целофанові мішки, які принесли. Донька ще спала, просила їх відвернутися, щоб переодягтися. Я вискочила до сусідів подзвонити, а вони вже поставили нові замки. Увійти назад не змогла. Дві години простояла під дверима. Впустили, коли викликала міліцію.

Розповідає, що з тумбочки зникли гроші — $3 тис. та 200 грн:

— Із собою дозволили узяти тільки речі, що висіли на вішалці. Я ще кота взяла. А онучка, яка прибігла зі школи, — хом"яка. Першу ніч ночували під дверима квартири, сусіди дали матрац. Потім — у під"їзді. Онучку відвезла до знайомих, бо захворіла. Нас пускали ночувати в ЖЕК, у перукарню — там дивани були.

Олена витирає сльози.

— Ходила до прийомної президента, жила там. Писала київському міському голові — Черновецькому, зустрічалася з ним особисто. Зараз начебто порушили кримінальну справу за фактом шахрайства. Хороша жінка-слідчий була, але її перевели в інший район.

Після звернення до міської влади Олені відповіли, що може забрати свої речі з якогось гаража, але потрібно заплатити за зберігання.

За її словами, кілька місяців тому на ринку в неї вкрали паспорт, гроші та ключі:

— Однак пенсію отримую, бо її перераховують на картку.

Скаржиться, що не може відновити паспорт, бо не має прописки.

— Оксана геть засумувала, — зауважує жінка. — Менша донька кличе до себе в Полтаву. Але вона живе у двох восьмиметрових кімнатах із чоловіком та двома дітьми.

×