Валерій Маснюк вилив на себе 200 тонн води

 

"У молодості я був страшенно гарний чоловік. А в 1990-х дивлюся у дзеркало — такий поганий став! На вулиці дівчата й жінки менше на мене звертають увагу. Думаю, треба щось робити. Ану буду взимку ходити роздягнутим", — розповідає 67-річний Валерій Маснюк із Черкас.

Зустрічаємося з ним біля під"їзду його будинку на вул. Тараскова. Чоловік ступає по снігу босоніж. Стає поряд з деревом і виливає на себе два відра холодної води. Перехожі озираються.

— Підрахував, що за 16 років вилив на себе понад 200 тонн води. Колись школярі питали, навіщо воду на голову ллю. Кажу їм, щоб клепки не розсихалися.

Системою оздоровлення Порфирія Іванова чоловік захопився улітку 1992-го.

— Думав, що тих систем багато, а це не так. Якраз приїхав мій колишній учень у Черкаси лікуватися від алкоголю. Я пішов з ним на сеанс. Лектор — колишній алкоголік, вилікувався завдяки системі Іванова. Каже: стань босими ногами, тричі вдихни й ковтни уявний струмінь повітря з неба, попроси в учителя здоров"я собі, рідним і знайомим. Після обливання організм почав енергійніше працювати. Але у ванні обливатися — то не те. Треба на землі босими ногами стояти.

Узимку 1992-го Валерій Маснюк ходив без шапки. Наступного року зняв пальто.

— Верхнього одягу вдома не маю. У морози вдягаю теплу сорочку, светр або піджак. Коли тепліше — ходжу в тенісці й майці. Не хворію і не вживаю ліків. Ото бувало часом насувається грип європейський, єгипетський, азіатський. Мені це не загрожує.

За три тижні встиг закохатися в медсестру

Валерій Маснюк родом із хутора Свободний у Березанському районі на Миколаївщині.

— У першому класі вчився погано, а третій закінчив із грамотою. В армії не служив. Недуга в мене була, в народі зветься "чорна хвороба" — епілепсія. А в ті роки служба в армії була почесним обов"язком. Мати не витримала і сказала у військкоматі, що хворію. На рік дали відстрочку. Поклали на обстеження. За три тижні встиг закохатися в медсестру. Лежу, а мені вже й незручно, почав нервувати, бо подумають, що "сачок". Але напад таки трапився, і мені дали спокій.

Із 60-річною дружиною Марією Ільківною мешкає у дев"ятиповерховому будинку. Мають доньок Тетяну та Ольгу, сина Сергія.

— Познайомилися, коли мав 25 років. Я викладав у школі англійську, вдень учитель, а ввечері парубок. Разом ходили до танцювального гуртка. Одружилися на 50-річчя Великої жовтневої революції. Жалкую, що не вчив дітей у школі української мови. Цей рік для мене є роком запам"ятовування. Щодня вчу бодай одну строфу віршів українських поетів Василя Симоненка й Василя Стуса.

П"ять років тому видав книжку "Вузлики на пам"ять".

— Люди питають суржиком "скажіть, пожалоста, котрий час, скільки врем"я". А воно мене дере. Ну одного поправиш, що не "врем"я" і не "час". "Не скажу вам, "скільки врем"я", не скажу, "которий час", а скажу "котра година" — бо лиш так говорять в нас", — декламує на морозі.

×