У четвер на Байковому кладовищі поховали 67-річного письменника Юрка Покальчука. Відспівували в Миколаївській церкві на Аскольдовій могилі. Попрощатися прийшли кілька сотень людей.
Перед церквою мистецьке об"єднання "Остання барикада" поставило великий чорний стенд. До нього прикріпили фотографії письменника. Останні — з щорічного фестивалю "День Незалежності із Махном": Покальчук танцює із письменницею Світланою Поваляєвою, обіймається з поетом Сергієм Жаданом, розмальовує жіночі груди фарбою, читає свої твори. На інших фото зображений із вихованцями дитячих колоній, якими опікувався 20 років. На 5 хв. пускається холодний дощ, вітер ворушить фотокартки.
Неподалік курять телеведучі Микола Вересень, Юрій Макаров, Анатолій Борсюк та Роман Чайка. Згадують, що Покальчук перебував у лікарні останні два місяці.
— До останнього вірив, що втече від смерті, — розповідає Надія Луд, подруга Покальчука. — Торік улітку казали, що Пако потрапив у лікарню в онкологічне відділення. Насправді ж у нього була хвора простата. Операцію не робили, лікували таблетками й уколами. А цього року в Юрка почала страшенно боліти спина, стало важко ходити. Таблетки ковтав жменями. Хоча ще кілька місяців тому в гостях танцював польку. Я відвідувала його тричі. Першого разу він розповідав, що обов"язково з"їздить у Крим та в Прилуки. Був веселим, багато говорив. Коли прийшла вдруге, у нього вже відмовили ноги — пухлина роз"їла три хребці. Але жартував: "У мене руки сильні, якщо що — бігатиму на них". Востаннє бачила Юрка у вівторок о восьмій вечора, — хустинкою витирає заплакані очі. — Уже майже не говорив. Перед смертю Пако два рази підняв руку, помахав прощаючись.
О пів на третю до церкви автобусом привозять домовину Покальчука. Письменник лежить у вишиванці. 22-річна донька Оксана, брат Олег теж у білих вишиванках та джинсах. Дружина Покальчука Олена, із якою Юрко давно не жив, прийшла в сірому костюмі. Священик править службу українською.
Рідні найняли три мікроавтобуси, щоби відвезти людей на Байкове кладовище. Покальчука поховали на 33-й ділянці.
— Для мене він завжди був Покалем, а хтось знав його як Юрія Володимировича, Юрка, Пако. Він любив яскраво одягатися і говорити. Він бухав на людях і не боявся матюкатися, — каже 38-річний Олесь Доній, депутат з НУ–НСу. — Ніхто не вірив, багато хто й не знав, що йому насправді 67 років. Навколо Покаля завжди крутилася молодь.
Донька письменника Оксана усміхається, киває головою.
— Ми випустимо футболку, присвячену Пако, — продовжує Доній. — На ній напишемо цитату з пісні, якою Юрко задовбав пів-України. Якщо скажу цю фразу, то мене не зрозуміють пуритани, але Покаль — зрозуміє. Він любив повторювати: "Вчіть, бл..дь, нашу мову!"
Цього року в Юрка почала страшенно боліти спина
Кілька слів каже 67-річний архітектор Богдан Колосок, однокласник Покальчука по луцькій школі N1:
— Юрко завжди носився по коридорах, збивав учителів з ніг. Але його любили, бо стільки позитивної енергії, мабуть, немає в жодній людині.
— Бувало, питаю в нього: "Юрку, а де ти був?" — додає ще один однокласник Анатолій Ржановський. — А він розказує, як бігав у сусіднє село за 20 кілометрів у бібліотеку. Бо хтось йому сказав, що там ще є книжки, яких він не читав.
Труну закопують. Донька Оксана трясеться від сліз. Поривається кинути кілька грудок землі в могилу. Хтось збоку каже жінці, що родичам того не можна робити. Гробарі вирівнюють хрест. Могилу обкладають вінками "Від прем"єр-міністра Юлії Тимошенко", "Від депутата Владислава Каськіва, "Від колективу "5 каналу"...
3 
35413
Коментарі
3