— Буду місяць у відпустці, а потім повернуся на службу. Хочеться знову вийти в море, — каже лейтенант 24-річний Владислав КОСТИШИН із райцентру Христинівка на Черкащині.
Торік 25 листопада його разом з іншими 23 моряками затримали російські спецслужби в міжнародних водах біля Керченської протоки. На початку вересня повернувся в Україну. Вдома не був 10 місяців.
— Перед тим, як нас узяли в полон, ніяких передчуттів не було, — розповідає Владислав Костишин. — Знали, що йдемо в Азовське море. У вересні, за два місяці до нас туди пішли два наших кораблі — "Донбас" і "Корець". Ситуація довкола їх походу була напружена, але обійшлося.
Наші проблеми почалися біля берегів Криму. Росіяни по рації дали наказ зупинитися, бо ми нібито незаконно перетинаємо кордон. Командир його ігнорував. Вони спробували погнатися, але наші катери маневрували краще. Росіяни змогли тільки показово ударити в буксир "Яни Капу". Коли ми дійшли до Керченської протоки, кинули якір — чекали дозвіл на прохід. Шлях росіяни заблокували баржею. Ми простояли до вечора. Потім командир запросив трафік до Чорного моря. Попливли у темряві. Росіяни наказували зупинитися. Були літаки і вертольоти, поряд ішли їхні кораблі. Попередили, що стрілятимуть, а потім відкрили вогонь. Я йшов на "Нікополі", по нас вони не влучили. А от у "Бердянськ" було попадання. Переживав, бо там перебував мій друг. Ми могли стріляти у відповідь, але тоді загинули б — їхня військова міць була в десятки разів вища. Нас захоплював спецназ ФСБ — люди в масках без розпізнавальних знаків. Вухо різав їхній московський акцент. Уже в полоні почали нам повторювати байки Кисельова — що ми нацисти й знущаємося з ветеранів війни. З особливою злістю зривали наші шеврони.
Владислав Костишин сидів у московській тюрмі "Лефортово".
— Камера — 2 на 4 метри. Нас розбили так, щоб в одній не сиділи два моряки. Моїми сусідами були кримінальники. Політикою не заморочувалися. Ставилися набагато краще, ніж представники ФСБ.
Дні були подібні — підйом о шостій ранку, приймання заяв, зустрічі з адвокатами, виклики до слідчого. У тюрмі снилися дуже реалістичні, кольорові й емоційні сни — дитинство, дім, школа, друзі, море. Все настільки явно, що прокидатися було страшно. Після цього повертався у реальність довго і важко — дивився на зелені стіни й розумів, що я не на волі, а в тюрмі. Пробував розвіятися книжками. Брав лише англомовну літературу, бо заявив, що російської мови не розумію. Мені не вірили, казали, що придурююся. Росіяни української не розуміють майже зовсім. Вихоплюють окремі знайомі слова, а зміст докупи скласти не можуть.
Годували погано. Прокурори тиснули на психіку: "Визнай провину й поїдеш додому. А якщо надалі казатимеш, що військовополонений — гнитимеш на російській зоні". Про обмін почав здогадуватися після візиту омбудсмена Людмили Денісової. Повірив у повернення вже в літаку.
Після прильоту до Києва Костишину вручили офіцерський кортик. Погони його батьки отримали раніше —в лютому.
— Найбільше хотів наїстися смачного борщу, побачити море й зустрітися з друзями. І ще одне було специфічне бажання — самому відчинити двері. Просто покрутити ключем і відіпхнути рукою. Після тюрми отримував від цього задоволення.
"Казали: "Росія багата". Але всі продукти їли українські"
Стати моряком Владислав Костишин вирішив у випускному класі.
— Після розповідей батька про морські походи всередині щось клацнуло. Вирішив, що це — моє, — розповідає. — 2012-го подав документи до Академії військово-морських сил імені Павла Нахімова в Севастополі. Сказали, що завалив фізичну підготовку. Тут же запропонували поступати у військово-морський коледж при Академії. Тести на фізпідготовку там були такі ж, їх я склав на відмінно.
Події зими 2014 року пам'ятаю дуже добре. Прийшли зелені чоловічки. Почалося блокування наших військових частин. Ми готувалися обороняти Академію, ходили в патрулі. Потім з'явилися перебіжчики. Приходили до нас в українській формі, але агітували переходити на бік Росії. Казали: "РФ — багата держава. Матимете все, а в Україні ви нікому не потрібні". Запросили на бенкет. Показово накупили дорогих продуктів, але всі вони були українські. Привезти російські посоромилися. Після того вирішив повертатися на материкову Україну. Багато друзів перейшли на бік ворога. Зв'язки з ними обірвав.
1 
1
Коментарі