"У лікарні лежав півтора року. Ніг не відчував, руки вгору підняти не міг"

 

— Зі мною добре ходити в розвідку. Цвяхи в ноги можна забивати — нічого не відчуваю, — каже 51-річний Юрій Пацан із селища Чабани Києво-Святошинського району на Київщині. 15 років тому на своєму автомобілі потрапив в аварію. Отримав перелом хребта й розрив спинного мозку. Тоді почав малювати картини.

З Юрієм Пацаном зустрічаємося на першому поверсі його квартири. Чоловік виїжджає з вітальні на візку. Він у заляпаному фарбою фартуху поверх чорних штанів і світлої теніски.

— Їхав додому з рідного села у Володарському районі, — розповідає Юрій Іванович. — За селом із-за повороту на дорогу вибігла корова. Щоб обминути її, різко крутнув кермо. Зачепив обочину й врізався у дерево. Отямився в реанімації з переломом хребта й розривом спинного мозку. Одна легеня була звернута. Без анестезії пробивали тіло, щоб її повернути. Лікарі казали: хочеш жити — терпи.

В обласній лікарні лежав півтора року. Ніг не відчував, руки вгору підняти не міг. Пролежні були страшні. Лікарі перевернули мене на живіт і покликали дружину: "Бачите, які в нього пролежні. Беретеся самі за чоловіком доглядати?" Таня нічого не сказала. Тільки почув, як сповзла по стіні. Наступного дня забрала мене додому.

Юрій Іванович швидко заїжджає у вітальню. Всі стіни тут завішені картинами. Стоять і попід стінами в кілька рядів. На полотнах переважають сільські пейзажі.

— Лікарі казали, що сидіти ніколи не зможу й решту життя доведеться провести в ліжку. Та я взявся довести, що ресурси організму вивчені не до кінця. Попросив друзів привезти гантелі й зробити турнік. Після лікарні сильно схуд, тому дружина могла підсаджувати до перекладини. Кілька разів на день підтягувався, піднімав гантелі. Зараз можу сидіти. Якось попросив дружину купити мені папір і фарби. Почав перемальовувати ікони. Раніше ніколи не малював. Був водієм, працював на машинобудівному заводі, на автозаправці.

Був тоді як неваляшка. Дружина обкладала подушками, щоб не впав. Спирався на лікті й так малював. Чорні плями на ліктях досі лишилися. Мольберт тримав на животі. На ліжку повигинав металеві перегородки, щоб зручно було діставати до палітри.

Обклався книжками й репродукціями. Годинами під збільшувальним склом розглядав, як накладені фарби, як створюється перспектива, грає світло й тінь.

Вирішив Таніному дядькові на день народження намалювати картину з конями, бо він їх дуже любить. Та малюнок ­вийшов дитячим — заховав його під диваном. Через три роки зробив йому картину зі справжніми кіньми. Він казав: "Як ти можеш цими руками таку красу малювати? Вони ж у тебе все життя мали справу тільки із залізом".

Дружина Юрія Пацана 51-річна Тетяна заносить у вітальню чашки з чорним чаєм. Ставить на стіл цукерки й печиво. Юрій під'їжджає до столу.

— Ціни на мої картини починаються від 2 тисяч гривень, — розповідає. — Недорого, бо вдома сам збиваю рами. Мої роботи є в половини народних депутатів. Позаминулого року одну з картин подарували британському принцу Майклу Кентському. Він до Києва прилітав на виставку ретро-літаків. Зараз часто виставляю свої твори на благодійних аукціонах. Усі виручені гроші перераховую хлопцям, які воюють у зоні АТО.

Просить дружину прикотити 25-кілограмову гантель. Бере її однією рукою і піднімає 35 разів.

— Два роки відмовлявся отримувати пенсію по інвалідності. Не хотів, бо вірив, що таки зможу стати на ноги. Та якось прийшла лікарка й почала вмовляти: "Так у вас же двоє малих доньок. Їх треба одягати й годувати". Таки погодився. Подарував їй картину з ірисами у вазі. Два роки тому в неї стався інсульт. Після операції подзвонила й каже: "Мене ваша картина змусила жити далі. Коли не могла підвестися з ліжка, дивилася на ці іриси й думала: Юрі було ще гірше, ніж мені, але він же живе, я теж буду. Після того почала підніматися на ноги й тепер самостійно може пересуватися по хаті. Недавно возив дружину її провідати.

9 років тому сам зібрав собі машину. Купив коробку від старого "Опеля". Замовив усі потрібні запчастини. Попросив допомогти кількох хлопців, які в цьому тямлять. Під моїм керівництвом машину склали за два тижні. Дружина з доньками допомогли всередині обтягнути замінником шкіри. Завелася з першого разу. За кермо попросив сісти товариша, бо сам натискати на педалі не міг. Уже вдома почав думати: незручно буде його постійно про це просити, треба переробити машину на ручне управління. За кілька днів установив його на автівку. Машиною років 8 їздили з дружиною в Крим. Жодного разу не підвела.

Запропонував одружитися у День сміху

30 років Юрій Пацан живе у шлюбі із вчителькою Тетяною.

— Таня росла в сусідньому селі, — розповідає він. — Закінчувати навчання прийшла в нашу школу в селі Пархомівка. Тільки зайшла в клас — зразу закохався. Три роки після уроків із нею зустрічалися, але до поцілунків не доходило. Наважитися не міг, бо Таня здавалася мені недоступною. Коли пішов в армію, зрозумів, що жити без неї не можу. Як закінчив службу, сказав: "Таню, хочу занести до тебе хліб. Ти не проти?" Таня тоді вчилася в педінституті. Прийшла в гуртожиток і розказала про це дівчатам. А вони давай сміятися: "Так сьогодні ж перше квітня. То він так пожартував". Та для мене це був не жарт. 15 квітня подали заяву, а у травні розписалися. Нам тоді багато хто казав: "У травні одружуватися не варто. Будете все життя маятися". Ми не послухали й не пожалкували.

×