"Три тижні тому від мене пішла жінка. Надоїло їй у цій глуші"

На хуторі Степ Калинівського району за 54 км від Вінниці 10 років живуть три родини. Сільська рада — у Новій Греблі.

— У тому селі лишилися Олекса, Супруни, Шевчучка і Голичка. Останню бабу син забрав у Чернятин зимувати. Мабуть, її вже й не привезе, бо стара, — каже сільський голова 55-річний Анатолій Андріюк. Він згодився завезти до Степу двомісним автомобілем "фіат". — Тиждень тому прогорнули дорогу від снігу. Там не один трактор поламали, таке намело з полів.

Між кучугур видніється розчищений асфальт. Зупиняємося біля двоповерхового будинку із сараями. Він єдиний, де живуть люди. Поряд віз.

— Олекса, закрий свого собацюру в буду бляхою, бо ше порве дівчат, — просить сільський голова високого сивого блакитноокого чоловіка.

— Ану, в буду! — жбурляє чоботом грудки мерзлого снігу в собаку 45-річний Олексій Придаток.

Пес гарчить. Квартира Придатка на першому поверсі. Лише у нього поміняні вікна на пластикові. На підвіконні стирчать зелені листки молодого часнику. Вхід до вітальні прикритий ватною старою ковдрою. У коридорі сидить білий кіт. До хати господар його не пускає.

— Він без клички, кіт кажу на нього, та й усе. Три тижні тому від мене пішла жінка. Надоїло їй в цій глуші. Зараз нема до кого й заговорити.

Нашвидкуруч змітає крихти зі столу.

— Вообщє ми з жінкою Ксюшою збиралися виїжджати. У неї є однокімнатка в Козятині. Але я вговорив трохи ще хазяйство потримати, щоб грошей назбирати і більшу хату купити. А вона взяла і покинула мене. Приревнувала. До кого — непонятно. Із жінок тільки пенсіонерки осталися.

Зі стелажа дістає новий електрочайник. На плиті стоять до блиску начищені каструлі.

— Ксюша порядок любила. Це вона всі кастрюльки начистила до блиску, штори повісила. І мебєль із нею купляли. Отой мягкий уголок іще приїде забирати, — показує на диван і крісла в кімнаті. — Не задержуються в мене жінки. Може, я винен, що тримаюся цьої квартири в глухому селі. Ксєнія — це вже третя офіційна. З першою переїхали сюди з Козятинського району 1996-го. Через два роки її покинув, бо застав зі своїм напарником-механізатором. Я ще дивувався, чо це він до нас зачастив. А друга мене застала.

Пригощає чаєм та кавою. На холодильнику стоїть тарілка з поцвілими пелюстками капусти та засохлим рисом.

— Хотіла на празники голубці накрутити. Вона добре готувала. Та посварилися по дурості. Я ж удома не сидів. То їй тут не було до кого заговорити. Сердилася. Я вовремя не віддзвонився, не відчитався, всьо — розговора ввечері нема. Пішли поздравляти чужу жінку з імєнінами. Поцілував її. В Оксани опять мови нема. Тоді сексу вже й не хочеться.

Господар перебивається сезонними заробітками на цукровому заводі. Усі прибутки отримує з продажу свиней та телят. Здає молоко.

— 18 тисяч заробив на заводі. Хтів взяти старенькі "жигулі". Але жінка цими грішми долги свої позакривала і м'який уголок купила в свою квартиру в Козятині. Мене туди звала, казала продати всьо. Я так не можу. Мене через два дня пеньком у зад — і на вулицю.

Хапається за телефон. Він на зарядці.

— Кум, ти вже заколов в'єтнамця? І розібрав? То бери свіжину, настоянки і гони до мене. Тут двоє дівчат, ще й Тетяни. Таких іще тут не було, — прицмокує.

За 15 хв. приїжджає саньми кум 40-річний Віктор Голик із села Чернятин.

— Я матір звідси забрав на зиму до себе. Їй тут одиноко, — говорить. — Сюди вчащаю щодня. У мене тут вулики стоять. Слухаю, чи бджоли жужжать. Тут добре відпочивати. Багацько ставків. Тільки розрішають рибу ловити з одною вудкою і не більше 3 часов.

Олексій веде показувати господарство. Воно за 80 м від будинку. Має по парі коней, свиней, биків, корову, телицю, курей. Виводить зі стайні темно-гніду кобилу з лискучою шерстю. До боків пристали кілька соломинок. Та починає викачуватися в снігу.

— Бач, яка балувана. Е, дорогенька, це в мене був час на тебе. А тепер сам їсти варю, стіраю, прибираю, то вибачай, — несе у хлів з напіврозваленої клуні оберемок соломи з куля. Приносить відро води з криниці, що за 20 м. — Зараз хоч вода з'явилась, а то носили знизу від ставка. В любу погоду 150 метрів туди-сюди бігати. Перший рік вода стала діватися. Люди звідси тікають, і вода тікає. Он скільки пустих квартир стоїть. Від теї, що навпроти, мені ключі дали, то я замість кладовки держу.

83-річна Олена Шевчук виходить надвір. На ній два теплі светри та перешита з куртки жилетка. Верхній зубний міст випнувся вперед, збоку є два жовті зуби. Згорблена жінка обережно обходить калюжі, боїться посковзнутися в калошах.

— Вітя, привези банку молока! — кричить на всю вулицю. — Тут є дві корови, але вони запущені, так хочу молочка. Я йому весь час заказую, то він за десятку привозить.

Дві кімнати Олени Леонтіївни чисто прибрані, застелені килимовими доріжками.

— Усе життя я хотіла звідси вирватися. Скільки говорила своєму покійному чоловіку: "Давай виїдемо". Але він не хотів кидати должность зоотехніка. Зараз, як сама лишилася, ще дужче хочу виїхати. Он треба в Калинівку поїхати, два зуби вирвати, бо болять. То за те заплатю 50 гривень, а за дорогу — 200. Получаю 1100, і ті воврємя не привозять, бо нема як.

Дістає із шухляди буфета конверт.

— А то ще напасть — не розпайовують нам землю. Всім паї дали, а нам — дулі під ніс. Скільки вже писали в область, прокуратуру, Держкомзем. Нічого, — показує копії листів. — Вони чекають, коли землю продавати начнуть. Тоді зароблять добру копійку.

8 людей прописані у будинках на хуторі Степ, але мешкають лише шестеро. Наймолодшому Романові Супруну 24 роки. Найстаршій Олені Шевчук 83. Її ровесницю Олену Голик син забрав у сусіднє село Чернятин.

Хату купили за корову

Хутір Степ офіційно має статус вулиці. Поселення створили штучно на полях, коли масово вирощували цукровий буряк із 1930-х років для Турбівського цукрового комбінату.

— У Степ люди з'їжджалися із Западної України на роботу. Вирощували насіння цукрового буряка. Чоловік із 80 тут жили у гуртожитку, — розказує 50-річна Валентина Бікі, секретар сільради Нової Греблі. — Як діти стали їздити на учобу, так сім'ї почали виїжджати одна за одною. До села ніколи не ходив автобус. Проблєм із сахаром не було. До зарплати давали мішок, та ще й крали. Як кололи порося, весь Степ гуляв. Зараз ніхто не переїжджає. Одні недавно хату купили за корову.

×