"Тисяч 13 буду получать російськими"

 

Організовані прихильники владної коаліції в Маріїнському парку не хочуть говорити.

— Нас за ето начальство гризьот, — довірливо каже чоловік середніх років біля намету з надписом "Миколаїв".

81-річний Василь Микитович Гретченко стоїть неподалік готелю "Дніпро". Здаля спостерігає за мітингом "помаранчевих" на Європейській площі. На Гретченку старомодний картуз, у руках — затягана торба. З неї стирчить держак саморобного транспаранта.

— 70 тисяч у мене украли! — киває на помаранчевих. — "Криворіжсталь" продали. Це все оці чисті руки — Тимошенко та Ющенко. Були в мене гроші на зберкнижці, а вони вкрали!

За держак витягає пом"ятий транспарант. На ньому кульковою ручкою написана вимога повернути вклади.

— Давайте токо по-бистрому, бо мені ще туди треба, — киває в бік Майдану. На Майдані йде мітинг "біло-блакитних" і "червоно-рожевих". — Візьдє биваю! — гордо додає чоловік.

Каже, що сам із Києва, живе на вулиці Саксаганського. А народився у Волгоградській області, в місті Камишин 1 січня 1926 року. Має доньку Ольгу, хорошого зятя та онуку Наталку. А ще — добру сусідку, яка допомагає по господарству.

— Чи був на фронті? Канєшно! 1 січня 1944 призвали в армію. Зразу в піхоту! А потім в училище воєнне, в город Енгельс Саратовської області. Літав на пікірующих бомбардіровщиках.

Як на фронт потрапили?

— Аякже... Ми так, як і всі, — не зовсім впевнено провадить Гретченко. — Закінчив дві школи вищої льотної підготовки, в Рязані та Кіровограді. Грошей було повно. Копив їх, копив, щоб на пенсії було. А ці все вкрали!

— Женився коли? — знехотя перепитує. — Пізно, в 1953 році. У 1956-му народилася донька. Зараз іноземні мови в школі викладає. Я в той рік літав у Вєнгрію, там події були. Авіація наша їх не бомбила, брехня! Американці там чуть-чуть зіткнулися з Союзом. Але техніки в них такої, як у нас, не було.

Із мітингу на Європейській площі долинають промови. Гретченко невдоволено дослухається.

Ви ще не родилися, а в мене вже було 20 тисяч

— У 32 роки пішов на пенсію підполковником. Нальоти реактивні пішли год за два. Із замполітом полаявся. Каже, ти, мол, морально нєустойчів. Я кажу — ну й хрєн із тобою, тварь. Усе кинув і поїхав до Казахстану, колишній командир давно кликав у "Аерофлот".

А чому "морально нєустойчів"?

— Тому що з жінкою розійшовся. Медицинський інститут закінчила. Спала з чоловіками наліво і направо! — сміється. — Але вона вже вмерла... "Аерофлот" дав мені через місяць квартиру.

Як до України потрапили?

— У мене друга дружина звідси, з Києва. Трохи старша була, ну нічого... А коли дєньгі забрали в 1990 році, в жінки інфаркт стався, і вона вмерла. У мене все було — квартира, грамофон, піаніно, на якому дочка грала.

Каже, після "Аерофлоту" працював учителем історії. Потім на водоканалі був машиністом, згодом телемайстром.

На поношеному піджаку блищить пам"ятний знак "За безаварийный налет часов". Микитович відгортає полу старого пальта, щоб я роздивився.

— Ніколи не курив, не пив. Завжди був ударником комуністичної праці. Якось із порта Шевченко в Махачкалу, через все Каспійське море дійшов на одному двигуні. Нор-рмально!

А фронтові нагороди є? Поранення маєте?

— Конєшно, — знову трохи невпевнено каже. — У нас або ранєніє, або зразу збивають. Де війну закінчував? Ну, війну... Кругом я був!

Тепер кого підтримуєте?

— Ето... — зосереджується чоловік. — Януковіча! Мороза! І, ето... весь Верховний Совєт. Я в гражданській авіації получав, мабуть, в два раза більше, ніж Ющенко тепер!

Роздосадувано ховає транспарант у торбу. Запитую, чому вона така стара.

— Це не імєєт значєнія. Я сам старий, — парирує Гретченко. — А вони, оці тварі, оця Тимошенко... Я кажу: ви ще не родилися, а в мене вже було 20 тисяч. Так ви щас міліардери, а я — жебрак. Як це — причом вони? Вони ж обіщали повернути вклади.

Як пережили, коли пропали заощадження?

— А чорт із ним! У авіації і не такі були стреси. Там все треба чьотко виполнять, як констітуцію. І перший пілот з другим должні буть як муж с женой. Слухайте! — спохоплюється. — Не вірте Тимошенко! Ще в воєнному училищі так було: все наче знає, балтає-балтає, а до самольота прийшов — нєт! Я кажу: друг, іди лучше штурманом, будеш сидіти в командіра за спиною.

Яка у вас пенсія?

— Я пєнсію получаю не тут, а в Росії. Воєнкомат мені на книжку кладе, один раз в рік їжджу, забираю. Щас добиваюсь дві пенсії — і воєнну, і гражданську. Тисяч 13 буду получать, російськими (близько 2500 грн. — "ГПУ").

×