П"ять місяців тому Світлана Шевченко, 33 роки, з міста Переяслав-Хмельницький на Київщині народила доньок-двійнят "із пробірки". Вона та її чоловік чекали дітей 13 років.
Із дівчатками Анею й Альоною, які сплять у колясці, гуляє на вулиці бабуся Ліда, 59 років. Світлана, у блакитному халаті з білими лебедями, сідає в кухні.
— Серьожа приснився мені на Андрія, ще в школі, — розповідає про чоловіка. — Начебто хлопець у білому светрику, із сірими очима стрибає по пеньках. А я в нього на руках. Потім пішла до подруги дивитися кабельне телебачення — і зустріла його.
На годиннику друга година дня. Господиня просить дозволу поснідати. Їсть вафельний торт, запиває чаєм.
— Я на рік від чоловіка старша, — продовжує. — Думала, у нас двійня буде. У брата свекрухи — двійня, у бабусиної сестри — теж. Сказали, що і в Сергія буде.
Зізнається, що про дітей спочатку не думали.
— На весільні гроші люди золото купують. А ми — цеглу на хату. Упряглися в строїчку, і до сьогоднішнього дня. А потім кинулися до медиків, бабок, гормони пили. Нічого не допомогло. Лікарі радили: "Усиновіть дитину. Чужу теж можна любити". Після цих слів у мене сльози покотилися як горох. А Сергій курить, руки трусяться. Хвилювався більше, ніж я. Хрещенят у нас шестеро. Одного як хрестили, чоловік притулився до нього: "Синочок".
Заходить бабуся Лідія Тихонівна:
Хрещенят у нас шестеро
— У затишку дітей залишила, хай сплять. Я довго була молодухою, — розповідає. — Все онуків чекала.
Починає мити посуд.
— Почули в рекламі про "штучних" дітей, — продовжує Світлана. — Кажуть: "діти з пробірки". Це не пробірка, як ми звикли думати, а тарілка. Ембріон звідти вживляють жінці. Років вісім тому ця процедура коштувала тисячу гривень, ще за рік — дві. А в мене зарплата була 60 гривень. Потім ціна зросла до 10 тисяч.
Світлана почала шукати благодійників. На парламентських виборах 2002 року жінка голосувала за депутата Кирила Поліщука.
— А тоді пішла й віддала йому листа зі своїм проханням, — визирає у вікно на дітей. — Зустрілися з ним у Києві, біля Верховної Ради. Він мене за руку — і в клініку. Я завагітніла з шостого разу. Перед тим приснився сон, що в кімнату залетіли три синочки і заплуталися у волоссі. І справді — завагітніла трійнею. Але стався викидень, сина я втратила.
Народжувала Світлана Шевченко в Києві. Їй робили кесарів розтин.
— Будять мене: "У тебе дві дівчинки, гарненькі".
До кухні заходить високий худорлявий чоловік. Це Сергій, 32 роки. Теща дає йому миски з холодцем і смаженою рибою.
— Дєвки в мене найкращі, бо мої, — Сергій сідає поруч із дружиною.
— Він їх любить більше, ніж я, — вставляє Світлана. — На нього схожі. Носиться з дітьми, памперси міняє. Я сьогодні вперше сама коляску надвір виперла. Аж спина мокра.
Поки чоловік їсть, дружина розповідає, що працювала кореспондентом у приватній газеті "Діловий Переяслав".
— Раз хтось подзвонив і сказав, що в лікарні помирає солдатик, а газети мовчать. Я в реанімацію, а він — напівмертвий: селезінку видалили. Біля нього мама сива у хустці. Хірург каже: може, житиме. Біля лікарні солдати стоять — прийшли йому кров здавати. Мовляв, колега на цеглину впав і забився. А насправді його побили. Потім я з мамою того хлопця переписувалася — він вижив.
Зізнається, що двічі в житті їй було соромно. Раз — коли матюкнулася в дитинстві. А вдруге — коли кричала на Майдані: "Комуняку — на гілляку!".
— У революцію щодня на Майдан їздила. Там така давка, а я не боялася. Хтось мені сказав: дітей треба рожать, щоб почуття страху за себе з"явилося.
1973, 30 грудня — Світлана Шевченко народилася у Переяславі-Хмельницькому на Київщині
1992–1997 — заочно навчалася у місцевому педагогічному вузі на філолога
1993 — вийшла заміж за підприємця Сергія
1991–2004 — працювала наглядачкою в Музеї українських народних обрядів і звичаїв
1997–2005 — кореспондент газети "Діловий Переяслав"
2005 — вступила до Міжрегіональної академії управління персоналом у Києві, правознавець
2006, 6 жовтня — народила двійнят "із пробірки", Аню й Альону
8 
35413
Коментарі