Навколо будинку 85-річного Степана Майстренка у Косачівці Козелецького району на Чернігівщині згарище. 16 серпня поблизу села палав ліс. Вогонь перекинувся на Косачівку, згоріло 19 хат. Майстренко вийшов на подвір"я з іконою Миколая Угодника в руках. Тричі обійшов обійстя з молитвою. Вітер повіяв у інший бік — вогонь відступив.
— Що хату молитвами врятував, то правда, — селянин сидить на веранді, лущить квасолю. — Читав і "Отче наш", і "Чесному хресту", інші молитви. Тричі обходив дім, бо Бог у нас у трьох лицях: Отець, Син і Святий Дух. Віра спасла від огняної напасті.
Заходить дружина Єлизавета Юхимівна, 67 років. Каже, поралася по господарству, запрошує до кімнати. Стіни завішані іконами.
— Що у спадок дісталося, що люди подарували, що з Києво-Печерської лаври передавали, — говорить. — Я нарахувала більше сотні. Дід мій чи не весь Псалтир напам"ять знає. Тільки частіше став багато чого забувати — роки.
— Батько мій в охороні царя Миколи II служив, — розповідає Степан Макарович. — Вийшов у відставку, повернувся у Старий Глибів (на місці цього села зараз Київське водосховище. — "ГПУ"). Одружився, народилося троє синів. Жили ми заможно. Революція, колективізація, стали у колгосп зганяти. Батько відмовився, і нас розкуркулили. Забрали у машину синів і батька. Мати хворіла, її залишили. На пересилці батько помер, згинув і один брат. Мені було 12, і менший брат на руках. Зжалилися, відпустили. Та в колгосп ми все одно не пішли. Називали нас одноосібниками. Землю відрізали по саму хату.
Коли почалася війна, в армію Майстренка не взяли.
Вітер повіяв у інший бік — вогонь відступив
— Казали "ненадьожний". Як прийшли німці, стали забирати у поліцаї. Відмовився, бо віруючий, а не душогуб. Тоді з братом Арсеном та іншою молоддю із села вивезли до Німеччини. Працювали по 20 годин на заводі при Бухенвальді. Крематорій димів безперестанку. Серед двору лежала гора обстриженого людського волосся. В"язнів було стільки, що не встигали ставити номери. Тільки нашивки на одязі спереду і ззаду, щоби охоронець міг поцілити. Пробули там із братом трохи більше місяця, вирішили тікати. Роздяглися догола і поповзли під колючкою. Услід почали стріляти. Брат залишився під дротом, я поповз по канаві. Далі біг лісом усю ніч. З опудал знімав одяг. Знайшов клаптик паперу і щодня надривав трішки — так рахував дні. Через Польщу на 105-ту добу дістався рідного села. Прийшов якраз на Покрову. За кілька днів за мною прийшли совєти. Засудили на 10 років. Відпустили на восьмий рік, бо денну норму перевиконував утричі.
Уляна, перша дружина Степана Макаровича, померла під час пологів разом із дитиною. Із другою жінкою Марією прожив 13 років. Залишився вдівцем із трьома доньками: Мартою, Марією та Євдокією.
— Жили з того, що заробляв по людях. Я будь-яку роботу вмію: і плотницьку, і мулярську, і печі класти. 1969-го взяв за дружину Єлизавету. Не вінчалися, бо церкви не було близько. Матері нас благословили. Навіть не розписувалися, бо документи у війну погоріли. А брати паспорти у власті не хотіли. Більше 50 років живемо без них.
— Дітей четверо народили, усіх удома, — додає жінка. — Їх без паспорта на батька позаписували. Хоча власті лякали, що дітей відберуть. Степана Макаровича у 1970 роки голова сільради обзивав п"яницею, злодієм, дебоширом, міліцію натравлював.
Пенсії Майстренки теж не оформляли.
— Якби захотів, велику мав би, бо в концтаборі був, — розмірковує чоловік. — Та навіщо вона нам від богохульників? У Косачівці ще шестеро, окрім нас, від пенсії відмовилися. Кожен живе з того, що Бог пошле. Вирощене на городах продаємо, діти допомагають. Хазяйство є — кури, кобила, порося.
Кілька років тому в селі відкрили храм. Та Степан Майстренко не захотів бути церковним старостою.
— Старий уже, — каже. — Он гроби готові стоять, зробив своїми руками 30 літ тому. У церкву подарував ікони. Одна з них на хресті біля центральної дороги. Коли горіло село, на ній хіба рамка обвуглилася.
1924, 16 червня — Степан Майстренко народився у с. Старий Глибів Чернігівської області
1935 — родину розкуркулили, відібрали землю
1943 — засуджений на 10 років за відмову йти до колгоспу, звільнили через 8 років
1952 — одружився з односельчанкою Уляною, жінка померла під час пологів
1955 — одружився з Марією, за 13 років народилися доньки Марта, Марія та Євдокія
1968 — померла дружина, за рік побрався з Єлизаветою Скопець. Од неї має чотирьох дітей: Леоніда, Валентину, Василя та Михайла
2008, 16 серпня — іконою відігнав вогонь від своєї хати у Косачівці Козелецького р-ну на Чернігівщині
8 
35413
Коментарі