Свято-Успенський Низкиницький чоловічий монастир УПЦ Московського патріархату, що в Іваничівському районі на Волині, має свого "сина полка". Тут в окремій келії живе 14-річний сирота Сергій Войцеховський.
Чотири роки тому хлопець приїхав до монастиря на екскурсію й залишився.— Сергій жив у свого діда на Рівненщині. Його матір померла, а батько офіційно відмовився від сина, — розповідає настоятель отець Вікентій, 27 років.
У монастирі служать 11 ченців. Для хлопця виділили окрему келію, там є дві шафи, ліжко та письмовий стіл. На полиці стоїть імпортний музичний центр — подарунок від ченців на день народження. Сергій навчається у восьмому класі школи в Низкиничах. Монахи по черзі перевіряють у нього домашні завдання. Ходять на батьківські збори, дають кишенькові гроші.
— Завжди маю на булку та кекс, бо зранку не хочеться їсти, — розповідає хлопець. — Отець Вікентій купив підручники та зошити, здає гроші у фонд школи та купляє мені новий одяг.
Сергій навчається добре, але інколи пропускає уроки. До нього приставили особистого куратора — отця Степана. Той стежить за порядком у його кімнаті, контролює успішність, інколи карає за непослух.
— Буває, накажуть сто поклонів бити, — соромиться хлопець.
Мати Сергія померла, коли йому було п"ять років. Батька він не пам"ятає. Той рано покинув сім"ю, а після смерті дружини відмовився від сина. Хлопець жив із дідом Сергієм на Рівненщині. Чотири роки тому він підбіг до настоятеля, попросив: "Заберіть мене до себе".
— Я відказав: як дід відпустить, приймемо, — каже отець Вікентій. — Я сам сирота, залишився без батьків малою дитиною.
Який з мене монах, якщо по дівчатах бігаю
Дід відпустив онука. Хотів перераховувати пенсію сироти до монастиря, але ігумен відмовився.
У селі школяр знайшов друзів. Хлопці приходять до нього в келію. Товариші жартома називають його монахом.
— Бути монахом? Нє, не хочу. Трохи нудно, — говорить він. — Отець Вікентій каже, який із мене монах, якщо по дівчатах бігаю. Радить, щоб поступав у інститут і роботу хорошу знайшов.
Сергій прокидається о сьомій ранку, йде до школи. Після уроків допомагає братчикам мити посуд, поратися в городі. Під наглядом ченців виконує домашнє завдання, а тоді біжить до друзів.
— Буваю майже на всіх молебнях. Знаю напам"ять вечірні молитви, допомагаю під час служби, — хвалиться він.
Ченці кажуть, що раніше хлопець прогулював уроки. Тікав на танці, не повертався ночувати. Під ранок вони йшли до сільського клубу шукати його. Настоятель Вікентій вирішив покарати неслуха.
— На канікули відвіз його до діда. Дід накинувся на нас із кулаками й матюками. Кричить онукові: чого повернувся, — згадує ігумен.
За кілька днів Сергій зателефонував. Попросив забрати його назад. Тоді набрав у бібліотеці книжок і вечорами читає в келії. Із нетерпінням чекає Різдва. Знає, що монахи готують новорічний подарунок.
— Я хотів би комп"ютер, щоб Інтернет провести, — зізнається.
На різдвяні свята хлопець поїде з паломниками до Почаївської лаври. Потім провідає діда. Хоче порадитися, чи не вступити після 9 класу до семінарії.
8 
35413
Коментарі