"Сказав, що купить нам житло. Як почула — одразу сіла"

 

— Володя передчував свою смерть. Дітям казав, що довго не протягне. Коли його не стало, найменша Ангеліна плакала не своїм голосом. Заспокоїлася через чотири дні, коли батька поховали. Менших дочок на цвинтар не брала. Не хотіла, щоб бачили, як тата закопують у землю, — розповідає 42-річна Марія РАКУС із села Куровичі Золочівського району на Львівщині. Поховала двох чоловіків. Має дев'ятеро дочок: 23-річну Христину, Іванну, 21 рік, 14-річну Анастасію, 12-річну Мар'яну, Уляну, 9 років, 8-річну Марту, 6-річну Софію, Божену, 4 роки, та 6-місячну Ангеліну.

Родина мешкає у хаті площею 22 "квадрати" на одну кімнату. У ній стоять два двоярусні ліжка, диван, стіл, шафа й кілька крісел. Марія Ракус на руках заколисує Ангеліну. Молодші діти дивляться мультфільми, старші готують обід.

— Христина й Іванка вже самостійні. Старша заміжня, живе у сусідньому селі. Менша у Кременці на Тернопільщині вчиться на педагога, — продовжує. — Обох народила від першого чоловіка Данила. Він працював у міліції. Одружилися, коли мені було 19 років. Мешкали в гуртожитку. Через сім років Данило помер. Коли повертався додому, знепритомнів. Тоді були сильні морози. Його знайшли вранці мертвим.

25-річною Марія Ракус через спільних друзів познайомилася зі старшим на 19 років Володимиром Швайком.

— Він дав мені свій робочий номер, а я його неправильно записала, — Марія кладе Ангеліну в колиску і вкриває ковдрою. — Зателефонувала і натрапила на якусь жінку. Та мене вилаяла. На другий день пішла до Володі на роботу сваритися. Так і почали зустрічатися. За кілька місяців з'їхалися. Жили спочатку на орендованій квартирі у Львові, потім — в селі у моїх батьків. Сім років тому сільрада виділила нам цю хату. Була у жахливому стані: з обдертими стінами, заклеєними клейонкою вікнами. Самі зробили ремонт, провели газ та електрику, викопали свердловину. Володя був майстром на всі руки. Мав фах електрика й будівельника, працював із деревом. Планували облаштовувати кухню, та йому стало погано із серцем. Улітку 2013 року Володі зробили операцію — замінили серцеві клапани.

2014-го Володимира Швайко пішов добровольцем на війну. Служив у 8-му добровольчому батальйоні "Аратта". Мав позивний "Дєд Вова".

— Він був патріот. Під час помаранчевої революції 2004 року казав: "Ще жодна країна не вставала із колін без крові". Коли лежав у лікарні під час Революції гідності, ледь стримувала його, щоби нікуди не їхав, — розповідає Марія Ракус. — Від мене приховав, що зібрався воювати. Повідомив, що їде на заробітки. Не розповів куди, на скільки. Лише сказав: хороша вакансія. Пообіцяв подзвонити, як буде на місці. Через кілька днів зателефонував: "Я за Маріуполем. Записався в добровольці". Не повірила. У чоловіка хворе серце, хто б його взяв? Та це виявилося правдою. Додому Володя приїздив раз на три-чотири місяці. Тішився дітьми. Казав, що це — його дівчачий батальйон.

Найменша донька Ангеліна народилася минулого літа. Після цього про багатодітну родину написали в обласній газеті.

— Через якийсь час один чоловік прислав повідомлення у "Фейсбуку": "Прочитав про вас, хочу допомогти". Сергій із сусіднього села в гості приїхав із памперсами та подарунками для дітей. Спитав, де розташована сільрада. Згодом подзвонив і сказав, що купить нам житло. Як почула — одразу сіла. Разом подивилися шість хат у селі. Коли зайшли до останньої, сказав, що це хороший варіант. Будинок на 98 "квадратів", із пивницею, літньою кухнею, садом і городом. Придбав і оформив на мене всі документи. Потім наполіг на ремонті. Поміняв вікна, провів опалення, замовив меблі. Коли спитала Сергія, чому це робить, відповів: "Прийшов час віддавати. У мене одна дитина, яка має все. У вас їх дев'ять".

Після придбання будинку Володимир Швайко саме повернувся додому.

— На війні пережив інфаркт, йому було важко, — говорить Марія Ракус. — Після операції став почуватися краще. 11 січня поїхав у Броди, щоб оформити пенсію. Зайшов до товариша випити кави. Впав і помер. Розтин показав, що у нього стався третій інфаркт. Досі займаюся документами. Волонтери і побратими Володі допомагають зібрати всі довідки, щоб підтвердити, що майже два роки чоловік перебував у зоні бойових дій. Вже оформила пенсію по втраті годувальника, отримую виплати на дітей. Але цих мізерних коштів нам не вистачає. У місяць на дитину держава дає 860 гривень. Це тільки на памперси. У місяць на їжу витрачаємо майже чотири тисячі гривень. На обід варю чотири літри борщу та кілограм макаронів. Закручую огірки, помідори, салати й компоти. Майже 300 банок виходить. Тримаємо качок і курей. На зиму рубаємо, бо стайня у жахливому стані. У новій хаті зможемо тримати птицю весь рік. Переїдемо, коли все там доробимо.

Пологи приймав чоловік

Вісьмох дочок Марія Ракус народжувала сама. Останній раз їй робили кесарів розтин.

— Акушерка казала, що є загроза здоров'ю, бо після вісьмох пологів організм виснажився, — говорить Марія Ракус. — Попередні рази народжувала легко. Коли була вагітна Боженою, попрала й о восьмій ранку поїхала до лікарні. Донька з'явилася на світ за годину. Уляну народжувала вдома. Коли почалися перейми, зателефонували у "швидку". Доки вони їхали, Володя прийняв пологи. Дитина важила майже 4 кілограми.

Усі дівчата добре вчаться. Мають удосталь одягу, іграшок, техніки. У вільний час, коли вони сплять, вишиваю бісером. Деякі свої роботи дарую, деякі — продаю. Доки вони у школі й садочку, займаюся домашнім господарством. Тоді на повну гучність умикаю телевізор, бо незручно мені в тиші.

×