"Путін зробить газ дорогим, то знов соломою будемо поросят смалити"

56-річний Ігор Бігус із села Товстолуг Тернопільського району у вихідні ріже свиней. Навчився цього у 18 років. Спочатку допомагав дядькові.

— Справжніх майстрів на село три-чотири, — бере стару картату сумку з інструментами. — Знаю, один за свиню 100 гривень просить. А мені за роботу два ребра навпоперек дають.

Працює вантажником на центральному ринку в Тернополі.

— Перед святами клієнтів стало більше. У березні 20 свиней зарізав. Раніше тримали кабанів по два роки, щоб сало було на п"ять пальців. Тепер годують вісім-дев"ять місяців. Якщо тримати довше — м"ясо стає жорстким. Зараз кажуть, що сало — то холестерин. А сало — то сила!

Розкладає на білому мішку дерев"яну кувалду, шість ножів різного розміру та сокиру.

— Ніж на різання має бути гострий. На зішкрябування шерсті беру інший. Бо одним ножем робити — не файно. А сокиру тільки на ребра тримаю. Ото зараз підшкірним салом леза помажу — сто років будуть стояти, не ржавіти. Мити їх не треба.

Сусід Ярослав Лозінський, 42 роки, тягне з хліва 100-кілограмового кабана мотузкою за ліву задню ногу. Ігор Іванович оглушує його кувалдою по лобі. Ударом запихає ніж у гортань. 36-річна Галина Лозінська підставляє літрову кружку. Переливає кров у миску. Виходить майже 3 л.

— На Східній Україні паця колють, запихають ніж у серце. Але тоді кров погано сходить, — пояснює Ігор Іванович. — Якщо довго свиню мучити, вона дістане страх, і кров теж не сходитиме. Ще током б"ють. Але треба тільки 36 вольт давати. Бо при 220 уся середина згорить. Дехто свіжу кров п"є. Я ніколи не пробував, бриджуся. Хіба жарену, з цибулькою.

Ярослав відкручує газовий балон. Обсмалює кабана зі спини.

— Во, Путін зробить газ дорогим, то знов соломою будемо поросят смалити. Газ файно горить. А бензинова лампа може гаснути.

Смалять 15 хв. дочорна, потім перевертають на другий бік. Залишки шерсті збирають сапою і ножем. Живіт ледь присмалюють.

— Якщо живіт пересмалити, кишки всередині потріскають. Не буде з чого ковбасу робити. Сапою швидше шерсть зішкрябувати, — каже Бігус. Виливає на свиню відро гарячої води. — Треба добре вимити, без води шкіра буде тверда, не вкусиш.

Ярослав пригадує анекдоти про свиней.

— Знаєте, як два студенти в бабці свиню били? Крик, вереск. Виходять із хліва. "Ну що, хлопчики, забили?" — питає бабуся. "Забити не забили, але так відлупили!" Або як найшвидше свиню вбити? Палець у дупу і лоскочеш до смерті, — регочуть чоловіки.

Ігор зчищає чорний наліт від смалення щіткою для чищення килимів.

— Шкіра має бути біленька. Є такі майстри, що дротяником чистять. Але від того ранки на руках часом утворюються. А кров до крові не можна.

Сокирою розрубує ребра, витягає легені й серце. Трахею і гортань віддає псу і двом котам. Шарік пильнує шматок, але не їсть.

— Собака свіжого не з"їсть, хіба за два дні. То коти до такого ласі.

— Оце солодке м"ясо, — показує два шматки поздовж хребта Ярослав Лозінський. — Нігде в научній книжці про нього не прочитаєте. А воно у свині найсмачніше. То зразу на свіжину. Доки розберемо, на столі вже буде парувати.

Ігор знімає з кишок тонку білу сітку.

— У нас на це кажуть вельон. Його треба висушити. А потім від простуди на груди на ніч кладуть. Помагає.

За роботу два ребра навпоперек дають

Упоралися за 2 год. Колій каже, за день може справитися з шістьма свиньми.

Галина Лозінська м"ясо кидає в окріп на 5 хв., потім на сковорідку. Ставить на стіл свіжину.

— Я свиней ріжу, і мій син Андрій уміє. А зять Ігор тікає тоді з дому. Уже як треба розробляти, то вертається. Часом буває, що свині кусаються, але мене ні разу не покусали. І не снилися ніколи. На то їх люди і годують, щоб різати.