Прах Леоніда Кантера розвіють у кількох місцях

 

— Сумнівів у тому, що це було самогубство, немає. Слідчі дії пройшли дуже швидко, бо доказів більш ніж достатньо, — каже журналістка 26-річна Катерина Мізіна про свого друга режисера й мандрівника Леоніда Кантера, 36 років. Уночі 4 червня знайшла його з простреленою щелепою в селі Обирки Бахмацького району на Чернігівщині. За версією слідства, це було самогубство. За день тіло чоловіка спалили в крематорії столичного Байкового кладовища. Офіційно про це не повідомили.

Прощаються з Леонідом Кантером в церемоніальній залі крематорію. Тут зібралося зо два десятки людей. Присутні співають народну пісню "Ой, у лузі червона калина" та композицію "Жовті стрічки" гурту "Брати Гадюкіни". Наприкінці тричі вигукують: "Слава!"

— На кремацію прийшли лише рідні та найближчі друзі Леоніда, — говорить Катерина Мізіна. — Похорону не буде. Леонід просив не влаштовувати поминальних церемоній, а натомість приїхати на його хутір і зустрітися на кінофестивалі "Сарай" у веселій компанії, зі світлими спогадами й хорошим кіно. Після того його прах розвіємо в кількох місцях. Замість пам'ятника просив посадити липку біля його хати.

Леонід Кантер жив на хуторі Обирок із 2007 року. Із дружиною мандрівницею 31-річною Діаною Карпенко проводили тут мистецькі акції та фестивалі. Регулярно влаштовували творчі заходи й заняття для дітей. У поліції кажуть, Леонід Кантер застрелився з автомата на власному подвір'ї. Перед тим заліз у металеву діжу. Смерть знімав на камеру. Рідним лишив передсмертні записки.

— Я не знаю змісту всіх листів, — розповідає Мізіна. — В адресованому мені Леонід дав детальну інструкцію, як жити далі та просувати проекти, які ми вже почали. Такі настанови він завжди давав мені за життя. Відчував, що і зараз вони мені знадобляться, аби не розгубитися.

— Під час останньої зустрічі Леонід був у прекрасному настрої, — продовжує. — Він часто казав, що не хоче дожити до старості. Мріяв померти молодим та енергійним, коли довкола вируватиме життя. Близькі друзі знали про таке його бажання. Лео­нід мав "чуйку". Відчув, що треба піти саме зараз.

Леонід Кантер закінчив столичний університет театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-­Карого.

З першого курсу працював журналістом і телеведучим. 2003-го заснував кіностудію "Лізард філмз". За рік розпочав мистецький проект "З табуретом до океану" — відвіз кухонні стільці до чотирьох океанів. Мандрував автостопом без грошей. Після подорожі у співавторстві з Павлом Солодьком видав однойменну книгу. У серпні 2014-го Кантер пішов добровольцем в АТО. Воював у 2-му батальйоні Нацгвардії.

— Коли дізнався, що він пішов на війну, написав: бери камеру, будемо знімати фільм, — пригадує режисер Іван Ясній, 36 років. Із Кантером зняв три стрічки. — Він загорівся. Із хлопцями був у Донецькому аеропорту. Повертався звідти вранці. Був замурзаний — у пилюці, мазуті та поросі. Але його очі світилися. Радів, що зумів вирватися з того пекла. Часто розказував, як йому вдалося вижити.

— Він не любив, коли його називали Льоня, хоч так до нього зверталися всі, — говорить товариш 37-річний Олексій Бик. — Не міг сидіти на одному місці — ноги самі вели в позасвіти. Коли відніс четверту свою табуретку на берег останнього з океанів, я в нього спитав: а куди тепер підеш автостопом? Він засміявся і відповів: "Аби ноги несли, а там придумаю". Він спускався по Нілу на папірусних човнах. Утік із міста в глухе село, де будував хати і відкривав кінотеатри. Проводив фестивалі й народну гру "сталкер". Під час Революції гідності викрав грейдер із Майдану і притягнув його на Банкову таранити "беркутню". З камерою в руках біг на штурм нового терміналу Донецького аеропорту.

Напередодні смерті режисер планував поїздку до Франції. Там 7 червня мав показувати свою стрічку "Міф" — про співака Паризької опери Василя Сліпака, який загинув у зоні АТО 29 серпня позаторік.

— Нещодавно Леонід взявся за новий проект, — каже колега Світлана Ліщинська. — 3 червня в нас була робоча зустріч. Говорили годин п'ять. У Лео­ніда весь час був рівний настрій. Мав багато планів. Хоча очі в нього були втомлені.

Із дружиною Діаною Карпенко Леонід Кантер прожив у шлюбі майже 10 років. Познайомилися у театральному університеті ім. Івана Карпенка-­Карого. Мали трьох спільних дітей — доньок 9-річну Магдалену, Патагонію, 6 років, та сина 2-річного Дар'яна. Нещодавно подружжя розійшлося. Леонід Кантер мешкав на хуторі з іншою.

— Леонід розлучився з дружиною нещодавно, — каже Катерина Мізіна. — Але духовно їхні стосунки припинилися вже ­давно.

50 документальних стрічок зняв Леонід Кантер. За останні чотири роки завершив роботу над трьома повнометражними фільмами. Їх знімав у співавторстві з режисером Іваном Яснієм. 2014-го вони презентували документальну картину "Війна за свій рахунок", за рік — ­"Добровольці Божої Чоти". Цьогоріч у лютому відбулася прем'єра їхнього фільму "Міф" — про оперного співака Василя Сліпака, який загинув у зоні АТО. За чотири дні до смерті Леонід Кантер на своїй сторінці у "Фейсбуку" написав, що його команда почала працювати над пригодницькою стрічкою "Людина з табуретом".

Приймав пологи в дружини

Леонід Кантер народився у Києві на Троєщині в сім'ї вчителів 27 липня 1981 року. Його батько помер. Мати із синами Глібом і Дмитром зараз живе в Ізраїлі.

Вступив до Київського університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. На другому курсі став ведучим передачі "Прийдешні знаменитості", що виходила на каналі "УТ-1".

Після закінчення університету три роки в ньому викладав. За цей час отримував тут другу вищу освіту за спеціальністю "Режисер телебачення".

2004 року розпочав проект "З табуретом до океану".

— Коли сиділи з друзями на кухні, я придумав гру — віднести чотири стільці на узбережжя чотирьох океанів, — казав Кантер. — Мандрівки почалися того ж року — із дружиною й старшою донькою вирушили з табуретом до Атлантичного океану. Згодом побували біля Індійського, Північного Льодовитого та Тихого. Пройшли 16 країн. Під час однієї з подорожей дружина завагітніла вдруге. Донька народилася в Аргентині в машині таксі. Пологи приймав сам.

Улітку 2007 року купив хату на хуторі Обирок Бахмацького району на Чернігівщині. Віддав за неї $800.

— Тіло — це наш одяг. Його треба в порядок привести. У Києві ти цього як слід не зробиш — ні фіга часу на себе немає, — розповідав Леонід Кантер. — Диван поставив надворі — навчився цьому у бедуїнів. У хаті меблів майже не маємо. Навіть ліжка. Спимо на підлозі.

На початку 2010-х просував ідею створення заповідника в околицях села Обирки. Але мешканці довколишніх сіл ідею не підтримали.

У березні 2014-го здійснив рейд по кримських містах, які готували під російську окупацію. Робив звідти сюжети для телебачення.

45 днів Леонід Кантер брав участь в АТО.

— Виявилося, що я не настільки ефективний як вояка. Можливо, якщо буде потрібно, я візьму автомат і стрілятиму. Але я роблю це набагато гірше, ніж знімаю фільми.

×