"Дочка Тетяна була заміжня, — пише 58-річна Ніна Степанівна з Миколаївської області. — Народила донечку Маринку. У житті Тані не везе. Після школи, коли всі її однокласниці зустрічалися з хлопцями, вона не мала нікого і плакала: "Що зі мною не так?" 2010-го вийшла заміж. Але за чотири роки чоловік пішов до іншої. З роботою Тані теж важко. Закінчила педінститут, але за фахом не працює. Де б не влаштувалася, надовго не затримується. Підозрюю, що в її невдачах винна я".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею фото матері і доньки. Кучерява жінка у фіолетовій блузі обіймає дівчину в джинсовій куртці.
— Перестаньте звинувачувати себе у всьому. Дали доньці все найкраще, що могли. Нема вашої вини в тому, що Тетяні не щастить у коханні. Перший шлюб розпався, бо в сімейне життя втрутилася розлучниця. Але донька не була щасливою в тих стосунках. Їй судилося вдруге вийти заміж після 35 років. Почуватиметься коханою поруч з тим, кого зустріне незабаром.
"У лютому торік син почав зустрічатися з Юлею, — пише 52-річна Ольга Тарасівна з Київської області. — Вона специфічна жінка. Має чотирьох дочок від різних чоловіків. На роботу не ходить. Усі діти отримують аліменти. З останнім чоловіком судилася за гроші чотири роки. Працював помічником депутата. Аліменти платити не хотів. Відсудила 140 тисяч гривень. Кажу сину: "Рома, дивися, бо ще квартиру в тебе забере". Боюся, як вона завагітніє від нього, то свого не упустить. Їй 34 роки, а йому 26. Молодий, зелений. У жінках не розбирається".
Надсилає фото кучерявого чоловіка у футболці з французьким прапором. Поруч — на голову нижча жінка у джинсовій жилетці. На золотому ланцюжку в неї кулон у формі серця.
— Ваші умовляння — марні. Син пов'яже свою долю з цією жінкою. Але розлучення не бачу. Юлія зробить Романа більш рішучим і дасть йому підтримку, якої потребує. На нього чекає кар'єрне зростання. Зарплати вистачатиме, аби прогодувати велику сім'ю. Чужих дітей любитиме, як рідних. Стане батьком у грудні 2020-го. Не намовляйте його проти невістки. Житимуть добре. Вам є ким тішитися.
"Сусід дав мені в користування 2 гектари землі, — пише хмельниччанин Олександр Миколайович, 48 років. — Я засадив їх картоплею. Але врожай був такий собі. Заробити вдалося мало. Сусіду запропонував заплатити за оренду картоплею. Він хотів грошей. Посварилися. Цього року від його землі відмовився. Планував узяти батьковий пай. Але брат мене випередив. Може, це знак, що час мені йти з аграрного бізнесу? Дружина розчарована. Підбиває мене шукати щастя за кордоном. Я до еміграції не готовий. Але недавно бачив сон — ніби відмовляюся летіти, а вона сідає в літак. Він вибухає в повітрі. Прокинувся і зрозумів: якщо не погоджуся на переїзд, можу втратити свою сім'ю".
— Правильно зробили, що згорнули бізнес. Цей рік приніс би більше збитків, ніж врожаю. Досить побиватися за втраченим паєм. Продайте техніку, яка залишилася. І почніть усе з чистого листа. Переїзд вашій сім'ї піде на користь. Обоє швидко знайдете роботу. За два місяці заробите, як удома за рік. Але подальші плани щодо життя в чужій країні не малюйте. Тягнутиме додому. Повернетеся і зумієте розкрутитися, стати успішним бізнесменом-аграрієм.
"Сину Віктору 36 років, а він досі не одружений, — пише 59-річна Оксана Вікторівна з Полтави. — Я плачу і прошу, щоб подумав про власну сім'ю. У нього на це відповідь одна: "Нема на кому женитися". Живе і працює в Києві. Ми рідко бачимося".
Надсилає фото сина. Віктор — у голубій тенісці з чорним коміром.
— Має у столиці кохану дівчину. Але одружуватися боїться, бо досі без власного житла. Скоро пектимете коровай. Зважиться на освідчення влітку. Житимуть в орендованій квартирі недовго. Зберуть гроші на свою. З народженням онуків зачекайте ще два роки.
"Три роки тому виставила хату на продаж, — розповідає в листі 80-річна Лідія Володимирівна з Черкащини. — Хочу переїхати жити ближче до дітей. Покупців знайти не можемо. Приїжджають, дивляться, кажуть, що все сподобалося, але до продажу не доходить. Хтось ніби відводить покупців від нас".
Надсилає фото будинку із білої цегли з коричневими вікнами. Накритий шифером. Біоенергетик запалює свічку, сканує фото долонею.
— Хату не дають продати покійні родичі, з якими тут жили багато років. Якщо дім куплять, то заради землі. Імовірно його зрівняють із землею і побудують на цій території нову оселю. Сходіть до церкви й помоліться за упокій тих, кому це місце було дорогим і рідним. Якщо впевнені, що повертатися сюди не збираєтеся ні ви, ні онуки, подайте ще одне оголошення про продаж на початку квітня. Покупці торгуватимуться. Уступіть кількасот доларів і отримаєте бажану виручку.
3 
1
Коментарі