Ректор Національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський відзначив 10-річчя проекту "Cпіваючий ректор". 28 листопада він покаже шоу "Золота десятка" в палаці "Україна".
На вулицях Хрещатик та Богдана Хмельницького в Києві висять великі біґборди Михайла Поплавського з написом "Золота десятка". Студентка університету культури Марія роздає перехожим яскраві глянцеві буклети із зображенням ректора. Каже, що в "кульку" (університеті культури. — "ГПУ") вчитися весело, а Михайло Михайлович "класний".
Поплавський зустрічає гостей на другому поверсі в одному з інформагентств. Одягнений у чорний костюм та білу в крапочку краватку. Від ректора пахне лаком для волосся. Він жваво походжає з боку в бік, потирає руки.
— У який ресторан не зайди — всюди російська пісня. Це не годиться. Нам потрібні українські ресторанні пісні, — розповідає студентам і гостям.
До Поплавського підходить прес-секретарка Валентина Дячук. Повідомляє, що можна спускатися на фуршет.
— Ми будемо йти на запах. У мене гарний нюх, знайдемо, — жартує Михайло Михайлович.
Іде не поспішаючи, на сходинках підстрибує. Згадує, як 1997 року вийшов на сцену з піснею "Юний орел":
— Її придумали композитор Гена Татарченко і поет Юра Рибчинський. Назвали — "Від джерел до джерел". Але я вигадав іншу назву, бо орел — милозвучніше.
Розповідає, що 28 листопада в палаці "Україна" покаже мега-шоу до 10-річчя своєї творчої діяльності та 58-го дня народження.
— Там будуть спецефекти, — розмахує пухкими руками, повертає праворуч. — Заспіваю "Дорогі мої батьки", "Росте черешня", "Кропива".
— Михал Михаличу, не туди, — каже патлатий студент Олексій. — Ліворуч, я вже чую запах апельсинів.
— Та ні, то пахне кропива, — жартує ректор, але розвертається в інший бік.
У фуршетному залі на столі стоять тарілки з дерунами та сметаною, огірки, помідори, банани, апельсини, ківі. Дівчина в коротких чорних шортах і колготках у сіточку розкладає серветки.
Поплавський уважно оглядає стіл, сплескує руками:
— Наташа, а де ж "Кропива"?
— Так під столом же, — відповідає дівчина.
Михайло Михайлович дістає з-під столу зеленкуваті пляшки горілки. На етикетках — фото, на якому він у вишитій сорочці.
— Бігом розливайте, бо їдять, — командує.
Каже, що хоче випити за рік Пацюка, який наближається.
Бігом розливайте, бо їдять
— Криси — це ж як барометр. Якось привіз у свій ресторан "Сало" на Кіровоградщині картоплю не зі своєї дачі в Мечиславці, а базарну. Пройшов тиждень — не гризе її криса. А домашню понадкушувала. Криса — не дурна, відчуває, що їсти.
Ректор піднімає чарку, але не п"є. Ставить її на стіл, бере вишневий сік, відпиває кілька ковтків. Голосно запитує, де Наталка.
Та сидить на стільці, обнявши Олексія. Хлопець голосно хропе. Студентка Марта, що стоїть поруч із Поплавським, гукає:
— Наташа, де ти трешся? Тебе Михал Михалич кличе.
Дівчина швидко підводиться і притуляється до Поплавського щокою.
— Ой, не тулись до мене. Бо я вже збуджуюсь, — сміється він.
— Сфотографуйте нас! — просить Наталя.
Олексій падає зі стільця.
— Розбудіть його, — просить Наталя гостей.
— Налийте йому! — командує Поплавський.
До ректора підбігає письменник Ігор Губерніков. Каже, що написав про нього книжку "Як стати популярним та багатим".
— От і молодець, що написав, — хвалить його. — З"їж дерунець.
Згадує співачку Аню Сєдокову.
— Вона прийшла вступати. Каже: "Я — відмінниця, дуже хочу вчитися у вас". Довелося взяти її, бо я така людина, що коли мене про щось попросять, не можу послати нафіг.
Прес-секретарка говорить студенткам нести чай та каву, пояснює:
— Ми вже закінчуємо.
— Не спішіть, — перебиває її Поплавський. — Я за все плачу! Бідних ректорів не буває.
1949, 28 листопада — Михайло Поплавський народився у с. Мечиславка Ульянівського р-ну Кіровоградської області
1967–1968 — навчався в ПТУ м. Горлівка на Донеччині
1968 — працює машиністом електровозу шахти N6 у м. Кіровську на Донеччині; іде до армії
1971–1973 — директор сільського будинку культури у с. Великі Трояни на Кіровоградщині
1979 — закінчив Київський інститут культури; директор Ульянівського районного будинку культури; заступник директора Республіканського будинку народної творчості
1982 — дружина Людмила Михайлівна народила сина Олександра; вона працює у туристичному бізнесі
1990 — захистив докторську дисертацію у Ленінградській академії культури, Росія
1993 — ректор Національного університету культури
2002–2006 — нардеп 4-го скликання, фракція "Єдина Україна", "Трудова Україна". Має ресторани "Кропива", "Сало", "Батьківська хата"
3 
35413
Коментарі
1