27 серпня у селі Теліжинці Тетіївського району на Київщині поминали 44-річного Максима Драча. На сороковини за сином поета Івана Драча до школи прийшли родичі, односельці. З Києва приїхали літературознавець Микола Жулинський з дружиною Галиною, поет Павло Мовчан із дружиною Любов"ю Голотою, нардеп-"нунсівець" Іван Заєць.
— Колись ми поїхали на виставку з дружиною Марією Михайлівною, — 73-річний Іван Драч стоїть перед людьми за поминальним обідом. — Вона тоді носила Максима. На виставці був кінорежисер Сергій Параджанов. А я якраз мав перший переклад "Маленького принца" Сент-Екзюпері. Читав їм, сподіваючись, що Параджанов почне знімати фільм "Маленький принц". Світило лагідне осіннє сонце, гарно так було. Спершу заснула Марія Михайлівна, а потім і Параджанов. Фільму з того не вийшло, але виріс маленький принц Максим. Він був дивовижно славним. Першим у Теліжинці його привіз на машині Олесь Гончар. Тоді болото було, важко пробиратися. Дуже вдячний Теліжинцям, що прийняли мого сина. Я і моя дружина тут також хочемо лягти. Ми любимо це село. Воно глибинне, має дивовижні традиції. Я тут почуваюся найкомфортніше.
Поховати сина Іван Драч просив на кладовищі біля своїх батьків, але місця для могили виявилося замало. Сільрада виділила ділянку неподалік.
Поет виливає на могилу сина склянку свяченої води.
— Прийміть свого внука там, на тому світі, — каже на гробі батьків. — Дайте раду, щоби було там йому добре. Внук був схожий на діда, — мовить до Павла Мовчана. — Мав прожити стільки ж, але половину дідового віку прожив (Федір Драч помер у 80. — "ГПУ").
Максим Драч народився у Києві. У Теліжинці приїжджав до бабусі Тетяни Мамонтівни. Після смерті батька Іван Федорович забрав їх у столицю.
— Максима пам"ятаю — він грався з дітками. Був шустрий парєнь, — каже 72-річний далекий родич Володимир Драч. — Бабуся йому ні в чому не відмовляла. Біля їхньої хати стояла купка стареньких снопків. Оце він вилазить на них — і головою донизу плигає. Бабушка ж боїться, що голову скрутить. Бере його та й стоячи до груші за ногу прив"язує: "Я тебе зв"яжу і тоді, може, ти будеш гуляти як положено".
Батьківську хату Іван Драч продав 1968-го. Згодом купив помешкання із саману, щоби мати пристанок у Теліжинцях.
— Із глини зроблена, а зверху її обклали цеглою. Вона як термос: взимку тепло, влітку прохолодно. Є у нас пічка, — показує дім Марія Драч, 62 роки. — І вода тут є, і туалет. З вікна кухні видно, як лебеді на ріку прилітають.
У кутку стелі на веранді забився кажан. На стіні у кімнаті висить фотографія Максима-першокласника.
— Він був схильним до мов, — каже Іван Драч. — Школу закінчив із золотою медаллю. Я переконував, щоби йшов на дипломатичну службу. А він захотів стати лікарем: "Якщо хочеш, то помагай мені". Через знайомства пішли до ректора медінституту Семена Лаврика. Він нас вилаяв, бо я був у джинсових штанях, розпатланий з якоїсь поїздки приїхав. Син приблизно такий самий прийшов. А потім каже: "Батькові ще можна дозволити так виглядати, бо він поет, а ти — щоби був акуратним". Максим пообіцяв, інститут закінчив з відзнакою. Ще навчаючись, працював медсестрою у Жовтневій лікарні, бо посади медбрата не було.
У квітні 1986-го Максим ліквідовував аварію на ЧАЕС. На початку 1990-х очолював управління зовнішніх зв"язків Міністерства охорони здоров"я, пізніше пішов у бізнес. Останні кілька років жив у Чехії.
— Я був вражений, коли у Празі побачив в його бібліотеці російські, англійські, німецькі, чеські детективи, — каже Іван Федорович. — Коли син приїздив у Київ, то постійно відвідував Петрівку (книжковий ринок. — "ГПУ"). Купував по 10–15 книжок.
Максим Драч із двома жінками жив у цивільних шлюбах. Від першої Лариси зостався 12-річний син Іван. Вони живуть в Україні. Від 28-річної Ольги залишилася 5-річна донька Марійка. Вони живуть у Празі. Сестра Мар"яна, 37 років, працює журналісткою на радіо "Свобода" у Празі.
7 
35413
Коментарі
1