15-річний Анатолій Савчук із міста Гнівань Тиврівського району на Вінниччині 2006-го переміг у телевізійній грі "Найрозумніший". Він лежить в обласній дитячій лікарні, в онкогематологічному відділенні. На початку року в Анатолія під час планового медогляду виявили пухлину лімфатичної системи — лімфогранулематоз третього ступеня.
Савчук сидить на ліжку, по-турецьки склавши ноги. Праву руку тримає долонею догори. До вени підведено крапельницю.
— Ні дня він ще не прожив без ліків, — каже бабуся Анатолія, Галина Олексіївна. — Діти на олімпіади самі приїжджають, а Толя зі мною. Бо я ще за ним повну сумку ліків ношу. Він так любить історію. Однокласники на розкопки з учителем їздять, а він усе тільки по книжках може вивчати. Через хворобу не міг нормально вчитися у школі останні півроку. Думали, що оцінки стануть гірші, але на випуск у нас була велика радість. Толі дали золоту медаль! А тести з історії склав на 199 балів. Він не переживає, що рік йому, можливо, доведеться прогуляти — він найменший у класі. Наступного зможе вступати в інститут зі своїми однолітками.
Анатолій брав участь у понад 80 шкільних олімпіадах, написав книгу історичних нарисів "Слухаю час".
— Я кабінетний вчений, — говорить. — Вивчаю все теоретично. Насправді, мені подобається читати, писати роботи. Другу книжку про Перл-Харбор пишу. Мені стало дуже цікаво, чому американці дозволили японцям розгромити свій флот. Адже американці мали всі шифри всіх країн. Вони не могли не знати, що готується замах. Я подумав, що вони спеціально дозволили японцям напасти, аби був привід вступити у війну.
Галина Олексіївна замінює банки на крапельниці. Анатолій розминає пальці.
— Біда з цією гітарою, — бере хлопця за руку, — після хіміотерапії в нього шкіра тоненька стає, і він її струнами гітари до крові рве. Кров капає, а він грає, я не можу на це дивитися.
Анатолій забирає свою руку від бабусі.
— Це на турнірах і на олімпіадах різних навчився важку музику слухати, а тепер пробую трохи грати. Бо всі учасники олімпіад — неформали. Вони важкий рок слухають. Я спочатку не міг звикнути, а потім сподобалося. Люблю російську групу "Арія".
Галина Олексіївна відганяє осу, що влетіла у вікно.
— Він на тих олімпіадах намучився! — говорить. — Ми ж нормально в поїзді їхати не можемо, бо укачує. Всю дорогу в тамбурі стоїмо. На грі "Найрозумніший" йому теж важко було. Тіна Канделакі все питала його, чому він такий мовчазний. А Толя мені вдома каже, що йому по-російськи сказати щось, то перше треба думку українською сформувати, тоді перекласти її на російську, наголоси розставити — і аж тоді сказати. Бо він тільки читав російською, розмовляємо ж всі українською. Коли переміг, у "Найрозумнішому", хлопці його гаряче не вітали, бо ж новачок, нікого не знав. Толя подумав, що це через те, що він зразу так вистрелив. Після того вже не хотів бути першим. Руку на уроках не піднімає, бо, може, комусь оцінка потрібніша. Він взагалі у нас дуже скромний. У церкву ходить і вважає гординю великим гріхом.
Анатолій червоніє й опускає голову. Знімає медичну маску з правого вуха.
— Я вже хотів би у футбол пограти. Раніше, доки бабуся не бачила, я воротарем був. Зараз футбол тільки по телевізору дивлюся.
Галина Олексіївна свариться на онука пальцем.
— Він як і всі нормальні діти може щось утворити. Коли потрапив у лікарню, саме його шкільна команда "Що? Де? Коли?" грала. А він же капітан! Як вони без нього? От він тихенько взяв і втік із лікарні. А потім тихенько вернувся. Лікарі сказали, щоб наступного разу попереджав про такі "прогулянки".
Додому відпускають максимум на два тижні.
— Нам на медикаменти по самих скромних розрахунках потрібно ще 20 тисяч гривень. Лікарі кажуть, що хвороба добре лікується в Ізраїлі. Але хіба ж ми туди зможемо поїхати? Це нереальні гроші. Мати Толі вчителька, а батько — інженер. Вони не зароблять.
Кошти на лікування Анатолія Савчука можна переказати на рахунок:
Вінницька ОДВАТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 302247 ЗКПО 20097421
р/р 2625037925. Призначення платежу: для зарахування на СКР Шибалової Олени Василівни N дог. 0583839400
Надія ШТУПУН
13 
1
Коментарі
2