"Якщо мати до мене прийде, я її навіть на поріг не пущу. Як почне щось говорити, то і в морду можу дати. Через неї я не знала, хто мій батько, — каже 19-річна Олександра Кононова із міста Бровари під Києвом.
На цьогорічних Параолімпійських іграх у Ванкувері вона здобула срібну і три золоті медалі. За це отримала 2 млн 600 тис. грн. У травні спортсменка купила трикімнатну квартиру у центрі Броварів.
— Мати з батьком розійшлися. Він поїхав жити у Росію. Мене з меншою сестрою Поліною залишили на бабусю. Мати тим часом десь шлялася. Коли поїхала у Росію паспорт переоформлювати, набрехала батькові, що у нас новий тато, що ми гарно живемо і ні в чому не нуждаємося. Він повірив. Кілька разів купував квитки до Києва, але перед відправленням поїзда виходив з вагона. Не хотів лізти у чужу сім"ю.
Запрошує до квартири
на 15-у поверсі новобудови. Приносить чай, вмощується на дивані.
— Ми жили дуже бідно. Бабуся працювала на трьох роботах — збирала на полі овочі, сторожувала і закривала банки на консервному заводі. Зароблених грошей тільки на їжу вистачало. На одяг жодної копійки не оставалося. Носили поношений, який бабусі віддавали її знайомі. У школу носила одну ручку. Щоб економити пасту, писала маленькими буковками.
У школі дівчину били однокласники.
— У спину кричали, що я сирота і буду такою ж, як моя мати. Я відбивалася. Часто школу прогулювала. Бабуся за це сварила.
У 10 років Олександра почала займатися біатлоном.
— Якось побачила, як діти на роликових лижах катаються. Дозволили мені спробувати. З першого разу понравилося. Пішла тренуватися до Анатолія Заведєєва. За останні гроші бабуся купила спортивну форму. Тренер дав ролики, лижі і палки, бо не могла сама їх купити. На збори тренер возив мене за свій рахунок. Просив гроші у сільській ради, казав: "З цієї дитини толк буде".
На одяг жодної копійки не оставалося. Носили поношений
Олександра у чорних бриджах та синій футболці. У неї світле фарбоване волосся. З дитинства хворіє на остеомієліт — в неї права рука коротша за ліву.
— Я — інвалід другої групи. Під час родів кістку передавили, і вона перестала рости. Раніше на погоду рука дуже боліла. Під час занять трохи її розробила. Одною рукою їжджу. Нею ж стріляю з гвинтівки.
Після дев"ятого класу дівчина пішла вчитися до Броварського спортінтернату. Зараз заочно навчається у Переяслав-Хмельницькому педагогічному інституті. Щодня тренується у селі Шевченкове Броварського р-ну.
— Будинок нашого тренера — це наша база. Тренуємося у лісі. Коли взимку снігу багато, протоптуємо траси на його городі. На роліках катаємося в полі. Тренер каже: "Я треную тільки майстрів спорту і кандидатів. Хто не хоче цього досягти, тримати не буду".
Згадує Олімпіаду у Ванкувері.
— Першу медаль отримала на дистанції 12,5 кілометрів. Перед цим було два дні поразок. Вже думала, що приїхала сюди даремно і доведеться повертатися ні з чим. Перед третьою гонкою тренер сказав: " Працюй так, як працювала на тренуваннях. Є тільки ти, мішень і гвинтівка". На останньому рубежі він мені говорить, що я з полячкою йду по нулях. Тоді кожен вистріл коштував золотої медалі. Руки трясуться, в голові переворот. Зробила останній вистріл і поїхала на круг. Він підскакує і кричить: "Всьо, ти в лідерах". Я давай добавлять. Полячка зробила два махи, я вистрілила з нулями. Приїхала на фініш і не могла повірити, що ввечері мені чіплятимуть золоту медаль.
Після Олімпіади Олександра поїхала до батька у Москву.
— Його знайшли через програму "Пусть говорят". Влаштували нам з ним відеоконференцію по скайпу, а потім запросили на передачу. Поселили мене у страшному готелі. Добу сиділа голодною, бо поблизу навіть банкомата не було, щоб зняти гроші. Батько привіз здоровенного іграшкового ведмедика з сердечком. Його передарувала сестрі, бо іграшками не граюся. Коли назвала батька "татом", на душі некомфортно стало, бо знала його кілька днів. Познайомив мене з дружиною і сином Сергієм. Вони мені постійно дзвонять, у гості запрошують.
У квартирі жарко. Дівчина відчиняє вікно, бо з меблів тут лише два ліжка та диван.
— Хочу забрати до себе бабусю, але вона відмовляється переїжджати. Сестра Поліна живе зі мною.
2 
1
Коментарі