У Вишгородському дитячому будинку "Любисток" на Київщині живуть 35 дітей, позбавлених батьківського піклування. У кімнатах двоповерхові ліжка. На стільчиках розкладені м'які іграшки. Приміщення дитбудинку старе. Стіни розфарбовані різними барвами. У коридорах намальовані зелені поля, квіти.
— Мої мама і папа віддали мене в дєтдом, бо вони мало заробляють грошей, — розказує 16-річна Ольга Потапенко. — Я б хотіла зустрітися з президентом і сказати йому, щоб він зібрав усіх безробітних людей і построїв їм город із заводами і фабриками. І всі безробітні люди переїхали б туди і влаштувалися б на роботу. Тоді батьки заберуть дітей із дитбудинків і будуть жити з ними. А я матиму свою сім'ю, і своїх дітей ніколи не віддам у дєтдом.
10-річна Ірина Присяжнюк несе до кімнати кілька дитячих книжок. Коли всміхається, на одному з верхніх зубів у неї виблискує зірочка, яку їй вмонтувала стоматолог. Таку дитина побачила в співачки по телевізору і попросила зробити собі.
— Мені нравиться тута, — розгладжує спідницю дівчинка. Руки у неї вимащені аквареллю. — Но я хочу жити зі своїми братіком і сестричкою в отдєльній квартірі в городі. Щоб у мене була отдєльна комната. Мама померла давно, а папа є, але він з нами не общається. Я буду посуду мити і картошку чистити, сестричка хай їсти варить. А братік буде на роботу ходити, гроші заробляти. Нам треба гроші, бо дєвочкам треба нові плаття купляти. Зараз моя сестричка Оля живе зі мною в дєтдомі, їй 16 років. А братік Діма — в Києві. Він десь робить, бо йому вже 22 роки. Діма Олі пісьма пише, а Оля їх мені читає, а потом складає в пакетік. Діма приїде скоро, на Оліне день народження.
У сусідній кімнаті хлопці граються на комп'ютерах.
— Я щитаю, вся біда України в тому, що депутати не можуть подружитися, — пригладжує волосся 14-річний Руслан Давиденко. — Я дивлюся новості, там показують, як депутати б'ються і через то не можуть закони написати. Треба їм пограти у монополію або футбол, аби не сварилися. Їх треба на команди розбити і чемпіонати проводити, щоб вони вболівали один за одного. Тоді подружаться.
16-річний Нікіта Солдатенко допомагає ввімкнути комп'ютера Русланові, тисне на всі кнопки підряд.
— Треба прийняти закон, щоб не смітили, — говорить Нікіта. — Поставити міліціонерів, аби вони слідили, щоб люди не кидали сміття. А якщо побачать, що хтось кинув, то хай ловлять і заставляють прибрати і за собою, і цілу вулицю. І штраф хай великий буде. Тоді не будуть розкидати. І ще треба прийняти закон, щоб люди не розводилися, а разом жили.
3 
1
Коментарі