— "Газету по-українськи" вперше побачила в кіоску сім років тому. Я тоді жила в Білій Церкві. Купила, почитала і вона мені дуже сподобалася. Почала передплачувати і колекціонувати звідти рецепти. Пекла торт і закривала баклажани. Вийшло смачно. Надіслала квитанцію на адресу редакції, але не сподівалася, що щось виграю, — каже 61-річна Надія Саханда із села Здвижівка Бородянського району на Київщині.
Вона взяла участь у розіграші подарунків серед передплатників "Газети по-українськи" і виграла 250 грн.
Народилася у селі Залісся Чорнобильського району Київської області.
— Коли сталася аварія на атомній станції, я була в декреті, — говорить Надія Олександрівна. — Донечці виповнилося всього півтора місяця, а сину — 5,5 року. Нас не евакуйовували. Ми побачили автобуси зі свинцевими пластинами, які рухалися на Прип'ять. Чоловік вирішив мене із дітьми вивезти до своїх родичів на Чернігівщину. Добиралися на перекладних. Віктор повернувся назад, бо ходив на роботу. А потім нас переселили у Макарів, звідти — в Слов'яногірськ. Там жили довго, поки в Сквирі не дали малосімейку. Добиватися власної квартири їздили у Москву. То була ціла епопея. Але житло все-таки отримали — у Білій Церкві. А мою маму переселили у Здвижівку, де ми тепер живемо. Переїхали з чоловіком сюди, бо треба було її доглядати. Вона сліпа, глуха, останні два роки не ходила. Померла п'ять років тому.
Чоловік 62-річний Віктор Михайлович має 1-шу групу інвалідності, як ліквідатор.
— Віктор працював на заводі в Чорнобилі, — розповідає Надія Саханда. — А потім звідти вивозив обладнання. Йому в селі краще, бо тут свіже повітря. Наш син Олексій живе в Києві. Маємо там внука-десятикласника Максима. Дочка Таня теж заміжня. Виховує Злату, яка ходить у перший клас.
8 
35413
Коментарі