Любов Романенко 29 років шукає доньку

 

49-річна Любов Романенко із села Нечаївка Черкаського району 29 років шукає доньку, яку народила 7 травня 1982-го.

Любов Володимирівна працює в дитячому санаторії "Зміна".

— Це були мої другі пологи, — згадує Любов Володимирівна, гуляючи центром Черкас. — Перша дитина померла за два роки до цього. Виходила з мене ніжками, то лікарі неправильно прийняли. Цього разу поступила зі схватками у п'ятницю в роддом на Чехова в Черкасах. Написали 27–28 тижнів, хоч у мене було майже вісім місяців. Поклали на першому поверсі у відділення патології. Дитина теж ішла ніжками, але роди пройшли вдало. Немовля закричало. Акушерка каже: "У тебе дівчинка". Зважила, сказала: "Кіло двісті". Дитина лежала на столі хвилин із 10. Плакала, кректала. Потім я чула, як лікар із медсестрою скандалила. Кричала: "Зачем ти сказала мамі, що кіло двісті? Напиши 900 грамів, бо це недоношена дитина".

Медики сказали, що дитина померла. Любов Романенко вважає, що дівчинку віддали іншій жінці.

— Лікарка казала, що мала їсти не хоче, годують її через зонд. Зціджене молоко в пляшечці я віддавала няням. Через чотири дні пробралася до кімнати з кювезами. Молоденька медсестричка якраз годувала одну з двох дітей. Питаю: "А чию ви дитинку готуєте?". А вона повертається: "Вашу! З першого дня годуємо її із соски".

На бирці було написано "Романенко, дівчинка. 900 г. Народ. 7.05.1982 р".

— Поряд у кювезі лежав ще хлопчик. Його 8-місячного народила 37-річна жінка. А в четвер по роддому пройшла чутка, що жінка народила недоношених двійнят. Ніхто з породіль не чув, щоб діти при народженні закричали.

Уранці наступного дня я підходжу до лікаря, питаю, як там моя дитина. А вона сидить за столом: "Ви знаєте, ваша дитина померла і тієї жінки тоже". Просила тіло, щоб дитину поховати. Мені сказали, що таких діток не віддають. Нянічка говорить: "Її за ножку і туда", показала мені за вікном баки зі сміттям. Мені стало недобре. Медичних історій нам із тією жінкою не показали. Обох вирядили тихенько через чорний хід, і ми в сльозах пішли на тролейбус, — плаче Любов Володимирівна.

У подружжя згодом народилося ще двоє синів і донька.

— Усі ці роки "гризу" себе, що не наполягла, щоб на власні очі переконатися, чи дочка справді померла. Коли працювала в дитячій лікарні, в кожну дівчинку таких років вдивлялася — чи не моя. Торік поїхала до головного лікаря пологового будинку. Дали мені виписку з журналу, написали, що в мене був викидень. Викиднем вважають немовля, яке й секунди не жило, а моя дитина жила тиждень. Він знизує плечима, бо тоді не працював. Я в церкві за першу дитину ставлю свічку за упокой. А за цю дівчинку — ні, бо чи справді вона померла?

Романенки подали заявку в програму "Жди меня". Після цього були у ворожки.

— Сказала, що наша дівчинка жива. Вона живе у сім'ї, де є ще хлопчик, але вони не кровні брат і сестра. Якби ми її знайшли, то не претендували б, щоб вона була лише з нами. Вона доросла, мабуть, уже своїх дітей має.

×