Письменник-мариніст 79-річний Леонід Тендюк хворіє на заразний псоріаз. Він сім років був матросом. З 1961-го по 1968 рік брав участь в експедиціях на суднах "Шокальский" та "Витязь" у Тихому й Індійському океанах, ходив у рейси до островів Фіджі, до Японії, Нової Гвінеї, Австралії.
— Після тропіків пігментація шкіри порушилася, — розповідає Леонід Михайлович у кав"ярні "Віденські булочки" на вул. Пушкінській у центрі Києва. Письменник потягує сік через соломинку. — На початку 1960-х працював журналістом. Відправили у відрядження Курилами, Командорами, Камчаткою. Сподобалося. Залишився там працювати стрілком-матросом на звіробійній шхуні у Беринговому морі. Ми били моржів і тюленів.
1961-го повернувся до Києва.
— Почав їздити в Одесу на бичка полювати. Жив у Будинку творчості, доки його не продали. Там пірнав із маскою і трубкою. Якби не Павло Тичина, нікуди б не поплив. Коли захотів на міжнародних кораблях в "загранку" ходити, в одеському обкомі партії мене спитали: "Де гарантія, що ви не втечете?". Тичина товаришував з Іваном Паніним, який тоді був начальником відділу морських експедиційних робіт Академії наук СРСР. Попросив, щоб мене взяли на корабель "Витязь". Після війни його переробили для наукових досліджень. У 1950-х екіпаж "Витязя" відкрив найглибшу впадину — Маріанську. Коли на ньому ходили, нам видавали по стакану ркацителі. По статуту в тропіках положено. Це підвищувало гемоглобін. У палубній команді нас було дев"ять чоловік. Домовилися, що один щодня випиватиме вино за всіх. Капітан побачив, що кожен день хтось сидить п"яний. Почали нам давати журавлиний екстракт. Ми тоді на камбузі в кока просили дрожжі й таку бражку робили, що весь Тихий океан від Арктики до Антарктики просмердівся. Капітан плюнув і каже коку: "Ладно, давайте їм водку! Ні чорта не помога. Горбатого могила виправить".
Коли "Витязь" стояв у кенійському порту Момбаса, Леонід Михайлович ходив у гості до французького винахідника, дослідника Світового океану Жака Іва Кусто.
Таку бражку робили, що весь Тихий океан від Арктики до Антарктики просмердівся
— Його корабель "Каліпсо" теж стояв у тому порту. Доки лагодили гвинт, Кусто відпочивав в одному з місцевих домиків. У мене під рукою був томик Екзюпері. Кусто написав на палітурці: "З водою треба бути дуже обережним".
Звідти експедиція вирушила до Сейшельських островів в Індійському океані.
— Багато хто хотів залишитися за кордоном. Наш матрос коло Філіппін кинувся з корабля й поплив. На берег завжди по троє ходили. Один обов"язково був сексот, але хто саме, не знали. Один одного підозрювали. Океанолог Генка Павлов, з яким я у доміно на палубі грав, виявився американським шпигуном. Таке зачухане було, а зустрічався зі своїми і в Африці, й у Японії. Про нього "Правда" подачі писала.
Знає кілька слів німецькою мовою.
— З війни дещо запам"ятав по-німецьки. Навіть академік Корт, який був начальником експедиції, завжди дивувався, як це я на мигах будь-яких людей розумів. На острові Такооко зустріли япошку. Коли дізнався, що я письменник, подарував фотографії російського прозаїка Михайла Шолохова. Там видно, як гейші його обіймають.
Жодного разу не хворів на морську хворобу.
— Спробував усі можливі страви. У В"єтнамі пригощали жаб"ячими лапками — м"ясо на гов"ядину схоже. У Сінгапурі в який бар не зайдеш, дівахи сідають на коліна. З жінок найгарніші — таміли на Цейлоні. Це ніжні леді з дуже красивими мрійливими очима. Полінезійки й таїтянки — в основному огрядні бабери.
Королева Західного Самоа подарувала письменникові намисто з перлин.
— Вона виявилася українкою. Одружилася зі спадкоємним принцом. Сказала, що як буду в скруті, зможу продати одну перлину, й на все життя грошей вистачить. Мені дружина (піаністка Елеонора Пірадова. — "ГПУ") часто дорікає за те намисто. Бо мав до неї багато жінок, і в основному повії. От одна Свєтка забрала його. Не міг на неї офіційно заявити, бо не мав права без декларації ввозити перлини.
1992-го отримав премію ім. Лесі Українки за збірку "Смерть в океані", яка розійшлася 115-тисячним накладом.
— Зараз отримую пенсію — 4 тисячі. У видавництві "Веселка" три роки лежить моя повість "На коралових атолах" про пригоди українського матроса в Полінезії. Кажуть, щоб її видати, треба 10 тисяч гривень.
8 
35413
Коментарі
5