"До війни ми не знали, що Степан уживає наркотики, — пише вінничанка Ольга, 30 років. — Помічала за ним зміни в настрої, але списувала на важкий характер. Коли одружилися, свекруха попередила, що його батько був залежний. Крав гроші в дитини, щоб купити наркотики. Ломка у Степана почалася, коли сиділи в підвалі й не було де дістати дозу. Думала, найважчий період у житті пройдемо вдвох, а він покинув нас в укритті і вийшов на обстріл. Чудом уцілів. Зараз лікується в госпіталі, бо має осколкові поранення. Волонтери допомогли знайти центр для наркозалежних, але чи це допоможе наркоману з таким стажем?"
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото чоловіка, зроблене на футбольному стадіоні під час Євро-2012. Він високий, сутулий, у футболці української збірної.
— Війна відкриває очі на речі, які ми раніше не помічали. Гніваєтеся на чоловіка і на свекрів, які здогадувалися про те, що їхній син вживає наркотики. Лікарі допоможуть здолати залежність, але не позбавлять вас страху, що будь-якої миті він візьметься за старе. Через рік удруге станете батьками. Степан рватиметься на роботу за кордон. Які б золоті гори там не обіцяли, тримайте чоловіка вдома. Тут теж гарно платитимуть, але не буде великої спокуси знову почати вживати.
"Дружина Леся з дітьми втекла від війни до Туреччини, — пише 37-річний Олег із Житомирської області. — Два місяці не бачив рідних. Прошу їх повертатися, а жінка боїться сюди їхати. Вона дуже лякається пострілів. 2020-го, коли ми відпочивали в парку, два мужики посперечалися. Один витягнув гранату, хотів усіх підірвати. Зірвав кільце, а вона не вибухнула. Хлопці його скрутили, а Леся від шоку на кілька днів оніміла. Після цього боїться салютів і петард, забороняє мені бойовики дивитися. Тепер ми з нею сваримося. Не хочу її втратити. Мати накручує: "Леся знайде собі іншого, дітей більше не побачиш". Хочу йти воювати, але через проблеми зі здоров'ям не беруть".
— Не вмієте тримати в руках зброю, зате чудовий водій. Завантажте себе роботою, почніть волонтерити. Дружина повернеться додому влітку. Ваші побоювання марні. Заміни вам не шукає. Але відсутність довіри у стосунках рано чи пізно призведе до розлучення. Уникайте безпідставних ревнощів, що б не казали родичі.
"Тарас освідчився мені перед Новим роком, влітку планували зробити весілля, — розповідає в листі лучанка Наталія, 22 роки. — Але з Польщі повернулася його колишня дівчина. Вони зустрічалися таємно. Свідком одного з таких побачень стала моя мати. Я про все довідалася, а він заперечувати не став. Сказав, що розриває наші заручини, бо хоче бути з нею. Клявся любити все життя, а зрадив ще до весілля. Не можу знайти собі місця, все нагадує про нього. Поїхала на заробітки до Італії, але почалася війна. Тут зараз наших багато, роботи нема. Сестра наполягає, щоб я знайшла іншого, бо інакше не забуду Тараса. Але я не вірю, що коли-небудь піду на побачення. До чоловіків більше довіри нема".
Надсилає фото, зроблене в грудні торік. Дівчина у вечірній сукні тримає перед собою оберемок троянд. Поряд — бородань у костюмі і двоє друзів пари, які були присутні на освідченні.
— Про нові стосунки зараз думати боляче, бо образа надто сильна. Але час візьме своє. Коли поряд з'явиться інший, душевна рана почне загоюватися. Щоб нічого не нагадувало про зрадника, продайте обручку, а гроші віддайте на благодійність. Свою пару зустрінете на роботі. Після війни запросите його в Україну, щоб познайомити батьків із зятем-іноземцем.
"Успадкував від батька автомайстерню, — пише 51-річний Андрій із Хмельницького. — Справи ідуть непогано, але це не те, чим я хотів займатися. Батько свою роботу любив, від клієнтів не було відбою. Мене навчив, а я — сина. В нього виходить краще, ніж у мене. Хотів віддати бізнес Івану. Він відмовився, каже, що має інші плани. Я половину життя прожив, але досі не займався тим, що люблю, бо не вистачає то часу, то грошей. Із дружиною сперечаємося. Хочу продати бізнес, а вона проти. Бо як не є, а щодня свіжа копійка".
Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото чоловіка в синій футболці з тризубом. За його спиною вивіски "СТО" і "Шиномонтаж".
— Цей бізнес приноситиме сім'ї стабільні заробітки. Продавати не поспішайте. Краще найміть людей, яким довіряєте і які знають у цьому толк. Себе присвятіть улюбленій справі. Заробітки зростуть, коли почнете займатися тим, що любите. Більшу квартиру придбаєте до кінця року, коли ціни на нерухомість впадуть. Син захоче продовжити навчання за кордоном. Не бійтеся відпускати. Довіртеся дитині й долі. В нього попереду велике майбутнє.
"Здавалося, що знаю Олександра багато років, а війна показала його справжнє нутро, — розповідає в листі 45-річна Ольга з Київщини. — Мала чотири шлюби. Востаннє розлучилася 2016-го. Тоді собі пообіцяла, що більше ніяких романів не заводитиму. Але в літаку до Грузії познайомилася з лікарем, який став моїм компаньйоном під час відпочинку. Додому ми поверталися, як пара. Наполіг, щоб переїхала до нього. Свою квартиру здала в оренду. Кілька разів пропонував одружитися, але я про штамп у паспорті навіть думати боялася. Коли в місто заїхали російські танки, коханий утік за кордон без мене. Прихватив із собою документи на мою квартиру, спільні гроші, ноутбук за 80 тисяч гривень. Я з двома сусідками ховалася в підвалі. Від них довідалася, що в Саші було три жінки до мене. Всі вони зникали за загадкових обставин. Одна лежить у психлікарні. Вважає, що чоловік її чимось підпоював, щоб зробити психічно неврівноваженою. Як після цього комусь вірити?"
— Не витрачайте час і кошти на пошуки чоловіка. Напишіть заяву в поліцію. Коли перетне кордон, матиме проблеми із законом. А повернутися він скоро наважиться, щоб продати квартиру після війни та емігрувати назавжди. Довіру до чоловіків допоможе повернути зустріч із тим, хто зараз захищає Україну від російських загарбників. У його обіймах забудете про невдалі романи. Хоча обом доведеться лікувати посттравматичний синдром.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі