— Людям, які переїхали з міст у села, раджу спілкуватися з місцевими. Просити розповісти, що росте в їхній місцевості, які трави можна додавати в їжу. Наприклад, цілий комплекс вітамінів мають листя кульбаби, молода кропива, м'ята, яглиця. З них виходять зелені коктейлі для зміцнення імунітету, — каже 34-річна Наталія ВИШИНСЬКА із села Вербівка Бердичівського району на Житомирщині.
Шість років тому переїхала сюди зі столиці разом із чоловіком Євгеном, 45 років. Поселилися в бабиній хаті. Згодом заснували невелику екоферму.
Наталія — економіст за фахом. Раніше працювала в офісі. Її чоловік має три вищі освіти, займався громадською діяльністю.
— Під час Революції гідності ми волонтерили, потім допомагали нашим бійцям на сході, — розповідає Вишинська. — Усе це поєднували з роботою, міською метушнею, шаленим трафіком. А потім почалося емоційне вигорання. У Києві було важко знаходити внутрішні ресурси, щоб працювати далі. Якось спонтанно вирішили, що нам було б добре побути на природі. Переїхали до Вербівки й жодного разу не пошкодували. Робота на свіжому повітрі дає сили продовжувати волонтерити. Адже з початком повномасштабної війни ще більше людей потребують допомоги. Особливо ті, хто евакуювався.
Навесні 2016 року подружжя Вишинських завело першу живність.
— На день народження чоловіка подруга подарувала козу. Потім ми взяли в'єтнамських поросят, качок. За рік господарство збільшилося вдвічі, а потім зростало в геометричній прогресії. Невдовзі мали вже 20 кіз і 30 свиней, а птицю ніхто не рахував. Почали займатися сироварінням. Моя бабуся колись робила бринзу і творог. Згадувала дитячі спостереження, читала літературу, дивилася відео. Експериментувала з додаванням пряно-ароматичних трав. Один із сирів назвали бандерівським, бо має чорно-червоний колір. Половину посипала червоним перцем чи паприкою, а другу — чорним перцем або чорним кунжутом. Мали замовлення на пів року вперед. І це при тому, що свої сири ніколи не рекламували.
Зараз Вишинські тимчасово не займаються сироварінням. Коли почалася війна, перевезли кіз до друзів на Закарпаття.
— Розуміли, що Росія може напасти, тому вирішили убезпечити тварин. Перевезли їх ще восени. На фермі залишилися троє свиней, птиця, коти й собака. Продовжуємо займатися садівництвом і городництвом. Маємо дідівський яблуневий садок, доглядаємо за деревами й кущами, які садили останні три роки, — розповідає Наталія Вишинська. — Людям, які все життя прожили в місті й через війну змушені були переїхати в село, незвично буде працювати біля землі. Щоб не вигоріти, не варто одразу засаджувати 40 "соток" городу картоплею. Раджу розраховувати суто на сім'ю. Робити невеликі грядки й вирощувати різні культури. Тоді протягом усього сезону можна збирати врожай.
Город не перекопують
На городі Наталія і Євген Вишинські не використовують хімічні засоби. Землю удобрюють органікою. Рослини підживлюють трав'яними настоями. Щоб не росли бур'яни, грядки мульчують.
— Ефективними в городництві є різні пермакультурні штуки, — говорить Наталія Вишинська. — Наприклад, ми не перекопуємо город. Для вирощування картоплі чи цибулі закладаю землю картоном або старим папером, присипаю щільним шаром сіна, соломи чи листя. Потім роблю ямки, куди насипаю землю з попелом, і саджаю. Урожай не гірший, ніж при традиційних методах вирощування, але потребує значно менших зусиль.
3 
35413
Коментарі