84-річна Калина Вівчарик із села Прутівка Снятинського району на Івано-Франківщині щодня ставить у церкві свічку "за подароване життя". Жінка вижила під час повені. Човен, у якому рятувалася, перекинувся посеред ріки. Калина Іванівна пробула у воді майже три години.
— Люди здалека бачили, як баба плила, але помогти їй не могли — човнів більше не було, — розповідає сільський голова Прутівки Василь Волощук, 55 років, — А вона як дельфін трималася за воду. Бабу тепер усі так називають у селі. Усім молодим навчитися би так плавати.
На подвір"ї Калини Вівчарик досі сохнуть дивани та м"які крісла. Жінка сидить на подвір"ї, голосно розмовляє з онуками.
— Ви, певно, хочете подивитися на геройку, — 7-річний Василько тягне за руку до прабабусі. Калина Іванівна підводиться, бере в руки ціпок і просить до хати.
— Тільки голосно зі мною говоріть, бо я від тих нервів геть слух втратила, — кричить.
У кімнаті вогко. При дверях зірвана підлога.
— Отак від повені відходимо, стільки збитків наробила, що й не сподівалася. Мені вже 85-й рік пішов, але ще-м такого не виділа, і мама подібного не розказувала, — зітхає. — Де я знала, що мене таке на старості років ще чекає. У 1947-му на Сибір вивезли, 10 літ у тюрмі відсиділа. 14 років тому помер чоловік, у 1999-му похоронила старшу дочку. Хіба я думала, що ще плавати буду, — витирає очі.
24 липня вода за півгодини затопила хату Калини Вівчарик. У рятувальний човен брали літніх людей і дітей.
— Мене зять узяв на руки і виніс до лодки. Я не хтіла йти, думаю, молоді лишаються, а мене, стару, нашо ратувати? — згадує.
Моторка помчала за село. У вирі перекинулися.
Мене зять узяв на руки і виніс до лодки
— Чую: води багато. Думаю: пливу... Колись добре плавала, що, не дам собі ради? І давай гребти руками. Чула-м заду себе крик, але вже не оглядалася. Ріка була така широка, що я ні берега, ні дерева — нічого не виділа. Плила довго, поки не вхопилася за якийсь корчик. Зловилася за гілляки і почала голосно кричати: "Ратуйте мене, я на корчику!" Десь, певно, три години голосила, поки почула людський голос.
На крик озвався 56-річний Олександр Коваленко. Чоловік живе в сусідньому селі Хутір-Будилів.
— У такій ріці не кожен здоровий чоловік проплив би, — дивується селянин. — Як Калину Іванівну витягли з води, відразу відправили до медпункту. Медсестри зняли з баби мокрий одяг і натерли спиртом. Просили її не спати, щоби не померла від переохолодження.
У районній лікарні жінка пробула три тижні.
— Узяла онука під руку, йду дивитися, куди вода проплила, — говорить Вівчарик. — По дорозі десь три рази сідала віддихнути. Аж потім дивлюся: мій корчик! Як я так далеко могла доплисти? — розводить руками. — Онук казав, що там три кілометри буде. Вода до сих пір сниться: кругом ріка, пливу, а перед мене дельфіни.
Щодня ходить на сільський цвинтар молитися на могилах потонулих того дня. Потім у сільській церкві ставить свічку перед образом Миколая.
— Там п"ять діточок загинуло. Ну чому мені Бог дав спастися? Думаю, мене Миколай врятував. Коли пливла, молилася: "Святий Миколо, спаси мене".
1924, 4 квітня — Калина Сиротюк народилася у с. Прутівка Снятинського р-ну на Івано-Франківщині
1944 — одружилася із Михайлом Вівчариком
1947 — родину вивезли у Сибір, у с. Яди-Хая Верхоянського р-ну Якутської обл.
1959 — народилася дочка Надія, за три роки — дочка Ірина
1969 — повернулася в рідне село
1994 — поховала чоловіка, за 5 років померла Надія
2008, 24 липня — врятувалася під час повені
3 
35413
Коментарі