— Уночі в довколишніх селах випав сніг. Холодно, боюся застудитися, — каже письменник Володимир Єшкілєв, 51 рік. Наприкінці квітня зустрічаємося у центрі Івано-Франківська біля міської ратуші. Сонячно, дме сильний вітер. Надворі +7°С. П'ятниця, але пожвавлення помічаємо лише після 10:00. Ідемо у сквер на площі Міцкевича.
Чекав Івано-Франківськ скасування віз до ЄС?
— Так. Але хто хотів виїхати на заробітки, вже виїхав. Буде ще хвиля, але значення цієї події перебільшують. Безвіз не призведе до спустошення міст.
Масова нелегальна міграція з Галичини почнеться?
— Вона вже існує. Галичина — найбільш густонаселений регіон України. Немає роботи для такої кількості людей. Інвестиції не йдуть, крупні підприємства відсутні. В аграрному секторі працюють багато людей. Але він більше не в силах всотати в себе робочу силу.
Ще з часів Австро-Угорщини звідси їхали в Аргентину, Сполучені Штати.
Що може повернути сюди людей?
— Інвестиції в легку промисловість, пов'язану з агросектором, обробну. Тут немає серйозних природних копалин. Але регіон залишається екологічно чистий. То й не хочеться тут великих заводів.
Не потрібно, щоб верталися. Їдуть, та й слава Богу. Нормально, що молодь шукає нових країн, заробітків, вражень. Сюди можуть приїхати люди з азійських держав.
Цей кутик землі ізолювали від глобальних кочових процесів останніх 30–40 років. А зараз це добралося і до нас. Ні для Івано-Франківська, ні для Західної України ці явища не катастрофічні. Більше того, це сприятиме збереженню світоглядного консерватизму. Бо носії сучасного мислення залишатимуть ці землі.
За півгодини розмови йдемо до ресторану "Пасаж Гартенберг". Усередині — просторо. В оформленні переважають білий і бежевий кольори. Стоять фікуси до 3 м заввишки. Володимир Львович замовляє салат "Цезар", вареники і чай.
Чим нинішній Івано-Франківськ відрізняється від радянського?
— Іде інтенсивна й хаотична забудова. Франківськ вийшов на перше місце за кількістю житлоплощі, яку здають у рік на душу населення. Але ця забудова не ставить на меті створення міського простору, а лише продаж квартир. Шкода, бо місто мало невеликий, але ошатний австрійський центр.
Чому так відбувається?
— Містом правлять селяни. Це відчувається в забудові, політиці, економіці й навіть у розмовах на вулицях. Тема номер один — гроші. Де заробити? Далі звичайні плітки — хто з ким одружився, хто куди виїхав, хто купив квартиру, а хто продав.
У нас є хороші письменники, театри. Але навколо цього не будується життя. Це проблема й інших українських міст. На формування міської культури Україні потрібно не менш як півстоліття.
Чого варто повчитися решті країни в жителів Прикарпаття?
— Умінню в будь-яких обставинах облаштовуватися, створювати навколо себе теплий родинний простір. Попри всі зміни, революції, війни.
Який анекдот їх охарактеризував би?
— Із життя. Колись у 1990 роки їхав у потязі з Москви із бригадою заробітчан. Питаю їх: "Чого ви хочете взагалі?" Кажуть: "Щоб було, як за Брежнєва — давали красти й було, що красти".
Що є таке тут, чого немає ніде?
— Дух міста. Він добрий, попри те, що тут накопичено багато історичного зла. Атмосферу найкраще відчутно у старому місті — у підвалах, дворах, де можна випити хорошого бальзаму. У майстернях художників і малих галереях.
1 
1
Коментарі