Японський чернець Едзюн, 60 років, приїхав до України після того, як об"їздив пів-Європи. Ми зустрілися біля Лядських воріт у Києві. Едзюн прийшов у капелюсі, схожому на будьонівку, та світло-коричневій спідниці під тонкою курткою. За спиною в нього висів великий рюкзак.
Ми ховаємося від мокрого снігу в кафе і замовляємо там собі зелений чай. Едзюн виймає з наплічника дві маленькі тарілочки, загорнуті у плівку, й ставить їх на стіл. Потім витягає пляшечку із соєвим соусом.
— Пригощайтеся, це суші з коньяку, — показує на прозорі шматочки, схожі на сало. — Сам готував уранці. Паличок немає, будемо їсти руками. Коньяку — це корінь, що росте тільки в Японії. У перекладі з японської — "чортів язик".
Він знову зазирає у рюкзак і витягує звідти папери.
— Ось, — тицяє в картинку з деревцем, круглий корінь якого чимось схожий на буряк. — У вас підходящі умови для вирощування коньяку. Це корисна рослина: запобігає ракові, очищує кров і містить мало калорій. Хочу спробувати вирощувати її тут.
Подобається вам українська кухня?
— Український борщ смачний. Сала ще не їв, — каже.
Давно у Києві?
— Уже місяць. Спочатку жив у знайомих, тепер винаймаю кімнату. Але хазяйський собака спокою не дає: гавкає, гризе капці. Не дає мені розслабитися, — скаржиться. — Японці зовсім нічого не знають про Україну, — хитає головою. — Але слово "україна" по-нашому означає "багаті ґрунти". А якось показали мені книжку з писанками, — сплескує. — Які кольори! Який малюнок! А у вашу Ніну Матвієнко я закохався.
99 відсотків японських ченців заробляють церемонією поховання
Співаєте?
— Трохи, але більше граю на сакухачі — японській флейті.
Що вразило у Києві?
— Люди, — прикладає руку до серця Едзюн. — Те, що в маршрутках люди передають за проїзд гроші одне одному. Але ж у вас жахливі черги! Учора відправляв листи в Японію —простояв на Головпошті 45 хвилин. Навіщо заповнювати якісь папірці, якщо є адреса на конверті? — здивовано розводить руками. — Аби відправити листа, в Японії потрібна хвилина. У нас немає скляних перегородок між відвідувачами та персоналом. А в Україні треба нахилятися до віконця. Наче гідність втрачаєш, — він умовкає.
Вам подобаються українські жінки?
— Це була перша причина, чому я сюди приїхав, — жвавішає Едзюн. — Українки гарні, ніжні й природні. Я спілкувався з німкенями, чешками, але таких добрих жінок, як у вас, не зустрічав ніде.
Може й одружитеся тут?
— Неодмінно. Адже я не можу жити один, бо — як дитина...
Українську вчите?
— Намагаюся, — доброзичливо киває головою. — Дещо вже знаю. Дзенькую, — каже по-польськи. — Ой, не так. Дякую, добре, — майже без акценту виправляються. — Україна — моя країна, — врешті виразно декламує Едзюн.
Чим займаєтеся?
— Зараз моя професія — дзен, медитація. А колись закінчив філософський факультет університету.
Чим заробляли на життя в Японії?
— Мав свій храм. У Японії храми — сімейні. Жив там із дружиною та чотирма дітьми. Але розлучився двадцять років тому і відтоді живу сам. Був священиком, а гроші заробляв церемонією поховання. 99 відсотків японських ченців заробляють цією церемонією. Та в Європі на таке не проживеш...
Батько був п"яницею, тому в мене алергія на алкоголь
Що зараз поробляєте?
— Граю на сакухачі — даю концерти. Ще вчу японської каліграфії. Роблю точковий масаж шіацу, але поки що пацієнтів ніде приймати.
На тарілці залишається шматочок суші. Едзюн присуває її ближче до мене.
Українці багато їдять?
— Японці — більше. Але ми вживаємо овочі й рибу, а європейці їдять забагато м"яса та масла. Українці теж люблять овочі — от хоч би ваш борщ... Японська жінка живе 85 років, чоловік — 78, хвалиться він. Я хочу прожити 120 років і померти з усмішкою, сидячи.
Алкоголь вживаєте?
— Мій батько був п"яницею, тому в мене алергія на алкоголь. Але пиво українське куштував, — усміхається. — Це добре для довголіття.
А що носите у рюкзаку?
— Тут у мене одяг для медитації, каліграфія, пензлі, документи.
А це сакухачі, — витягує з синього чохла невелику бамбукову палицю з отворами.
На прощання Едзюн зіграв на сакухачі сумну японську мелодію. Усі відвідувачі кафе заслухалися.
3 
35413
Коментарі