"Двічі довелося втікати з дому, спочатку з Чорнобиля, потім — із Бучі"

 

Чоловік запропонував повінчатися через 12 років у шлюбі

"Ми з Олексієм останні пів року не спимо в одному ліжку, — пише 35-річна Олена з Чернігівської області. — Думала, що давно його розлюбила. Але під час одного з обстрілів, коли налякалася від гучного удару, прикрила своїм тілом його, а не сина, який у цей час теж був поруч. Це була миттєва реакція. Картаю себе, що не захистила дитину, хоча ми всі вціліли. Але Олексій після цього перестав говорити про розлучення і я більше не піднімаю цю тему. Стали ближчими одне до одного. Але чи щось із цього вийде? Вперше за довгий час зрозуміла, що хочу зберегти сім'ю".

Надсилає фото із чоловіком Олексієм і сином Романом. У них однакова родимка на щоці. Жінка має довге руде волосся. Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник.

— Забудьте про розлучення. Вам судилося у парі відсвяткувати золоте весілля. Крім сина, матимете ще доньку. Сварок стане менше, коли переїдете від свекрів у власну хату. Закінчити там ремонт допоможе мати. Ви на заробітки не їдьте. Це стане важким випробуванням для стосунків, бо обоє ревниві.

"Донька з дітьми вибралася до Фінляндії, — розповідає в листі 65-річна Наталія Олександрівна зі Львівської області. — Зять має трьох дітей. Його за кордон мали б випустити без проблем, але він вирішив лишитися. Задіяний у місцевій тер­обороні. Ще працює і надсилає Катерині гроші. Їм у чужій країні важко, бо мови не знають. Моя сестра кличе їх у Канаду, але без чоловіка Катя їхати не хоче. Ростислав просить повернутися в Україну. Пропонує повінчатися через 12 років у шлюбі".

Біоенергетик запалює свічку. Кладе долоню на фото Катерини й Ростислава. Подружжя тримає на руках трійню. Фото зроблене 2016-го.

— Якщо хочете, щоб діти були щасливі, не втручайтеся в їхні сімейні справи. Надто багато випробувань випало їм на долю. Кілька років намагалися завагітніти. Вклали гроші в довгобуд. Отримали відмову у візі. Набрали кредитів, щоб запустити власну справу, а нічого хорошого з цього не вийшло. Тепер у їхньому житті настає новий період. Буде чимало щасливих моментів. За кордон жити не поїдуть, матимуть справу з іноземними туристами. Донька повернеться до роботи екскурсоводом. Із чоловіком після закінчення війни організовуватимуть тури до Львова.

"Закохалася у друга, — пише вінничанка Оксана, 39 років. — У нього є дружина, у мене — чоловік. Я тримала почуття в собі, бо боялася зруйнувати сім'ю. Але випадково дізналася, що любов взаємна. Ми почали зустрічатися таємно. Розумію, що далі так продовжуватися не може. Бо кохаю одного, а живу з іншим. Віталій із дружиною не ладить. Сваряться через дрібниці. Підозрює, що в неї є інший, бо часто зникає з дому. Але покинути не може, бо мають двох малих дітей. Він живе в її квартирі. Я теж власного житла не маю".

Надсилає світлину, на якій закохані обнімаються посеред лавандового поля. На звороті підпис: "Місяць, як ми разом. 2020 рік".

— Коханий безпідставно підозрює дружину в зраді. Так йому легше виправдати свою невірність. Нічого хорошого з цього не вийде, якщо і далі крутитимете роман за спинами людей, із якими одружені і які люблять вас. Рано чи пізно доведеться зробити вибір. Та чи готові ви заради Віталія залишитися без дітей? За доньку і сина чоловік судитиметься до переможного кінця. Прислухайтеся до власного серця. Не все так однозначно у стосунках, які приносять стільки болю багатьом людям.

"Два місяці живемо без води, світла та газу, — розповідає у листі 67-річна Лариса Олександрівна із Сумської області. — Двоє сусідів загинули під час обстрілу. Мені перед тим приснилася покійна подруга. Кликала за собою, а я не пішла. З сусідкою, яка загинула, за пів години до вибуху я зустрілася на вулиці. Якби затрималася, поховали б обох. А тепер чоловіку сняться покійні родичі. Сновидінь переказати не може, але бачу, що наляканий".

— Покійні уві сні попереджають і застерігають. Лякатися їхніх вісток не треба. Обом краще на деякий час евакуюватися із села, яке постійно під обстрілами. Послухайте доньку. Їдьте до неї в сусідню область. Не шукайте причин для відмов. Нема нічого, що змушувало б вас жити під обстрілами.

"Двічі в житті довелося втікати з власного дому, спочатку з Чорнобиля, потім — із Бучі, — пише 56-річна Юлія Петрівна з Київської області. — 1986-го після вибуху на атомній електростанції нас відселили в Бучу. А наприкінці лютого, коли почалася війна, подалися до Львова. Донька вмовляє, щоб робила візу і летіла до неї у США. Але я нічого починати з нуля не хочу. Тут я викладаю в університеті, а за кордоном можу розраховувати тільки на вакансію прибиральниці. Англійську знаю, проте на мій диплом там ніхто не захоче дивитися. Перевчатися пізно. Повертатися нема куди. Будинок, де ми прожили 36 років, лишився без даху".

— Багато хто рветься за кордон, щоб підвищити соціальний статус. А натомість мусить погоджуватися на низькооплачувані посади прибиральників, посудомийниць, нянь і продавців. Робіть так, як велить серце. Дім відбудуєте. На кошти від держави доведеться чекати довго, тому сусіди скидатимуться, щоб відновити покрівлю самостійно. Без роботи не залишитеся. Деякий час навчання доведеться вести дистанційно, але незабаром повернетеся до аудиторій.

"Батьки чоловіка подарували нам квартиру, — розповідає в листі 27-річна Ольга з Рівненщини. — Вони мене незлюбили. Хотіли, щоб Ігор одружився з іншою. Але ми продовжували зустрічатися, а через чотири роки після знайомства побралися. На весіллі до мене підійшла одна з його родичок і щось почала шептати за спиною. Мені це не сподобалося, але чоловік не надав цьому значення. Ми два роки у шлюбі, а дітей нема. Здавали аналізи. Лікарі не бачать проблем. Кажуть, обоє здорові. Але зачати немовля не виходить".

— Щоб завагітніти, змініть обстановку. Поїдьте на тиждень у Карпати. Родичка, яку підозрюєте у чаклунстві, нічого поганого вам не бажала. Проблема в незаміжніх подругах, які надто час­то бувають у гостях. Народите трьох дітей з невеликою різницею у віці. У старшого сина помітите особливі здібності. Легко вивчатиме мови, розв'язуватиме найважчі задачі. Підтримайте його жагу до знань. Не шкодуйте грошей на курси та репетиторів.

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×