— Обіцяв рідним і товаришам, що одружуся в 40 років. Так і вийшло. Нарешті зустрів кохану половинку — Танюшку. Та ще й синочка дорослого маю, — розповідає 40-річний Віталій Матієнко, мінометник 25-ї бригади батальйону "Київська Русь".
9 січня вінничанин Віталій побрався із 50-річною Тетяною Шевченко із селища Вапнярка на Вінниччині. З нареченою познайомився по телефону.
— Тетяна займається волонтерством. Спершу просто поповнювала мені рахунок, коли просив. Потім почала збирати продукти і речі для мого батальйону, що стояв на передовій, — згадує Віталій. — Так спілкувалися чотири місяці. Зідзвонювалися через день. Потім щодня по 10 разів. Довго спілкуватися не було можливості. При нагоді дзвонив, щоб сказати, що живий.
— Я завжди з бійцями тримала дистанцію, в тому числі з Віталіком. Називала їх дітками, а вони мене тьотьою Танею. Не думала, що зможу в когось закохатися, але душа Віталія мене зачарувала, — каже Тетяна.
Пара зустрілася вперше, коли чоловік приїхав на кілька днів додому у листопаді.
— Віталій бачив мене на фото. Знімок показав наш бізнесмен, який віз допомогу хлопцям 25-ї бригади. Я не знала, який він. Щоразу питала, як виглядає. А він казав, що високий і некрасівий, що не подобається собі. Та насправді стрункий, гарний. Під час зустрічі застіснявся. Не мали можливості поспілкуватися, бо було багато волонтерів і мало часу. Перекинулися кількома словами. На другий раз Віталій запросив у кафе.
Сиділи, говорили про все, — продовжує. — Виявилося, що він ще кращий, ніж уявляла. Тоді набрався сміливості й зізнався, що подобаюся йому. Все життя на нього чекала. Якби не війна, ми ніколи не зустрілися б.
Наступна зустріч була в місті Десна на Чернігівщині, куди батальйон прибув на ротацію.
— Нам дали 14 днів відпустки. 27 грудня Таня приїхала зустрічати мене у Десну. Вже тоді знав, що це моя жінка. Мені все у ній сподобалося. Купив обручку, перед усім батальйоном став на коліно й освідчився, — говорить Віталій. — Таня була в шоці. До останнього не вірила, що то з нею відбувається, але одразу погодилася. Війна нам усім принесла багато горя, але на ній зустрів гарних товаришів і дружину.
Застілля влаштували волонтери. Запросили військових друзів Віталія. Пригощали шампанським і бутербродами.
Для Тетяни це другий шлюб. Від першого має сина Павла, 26 років. З чоловіком розлучилася за чотири місяці після одруження.
— Я не хотіла робити весілля, бо не в тому віці. Погодилася, бо для Віталія це перший шлюб, — говорить. — За кілька днів після одруження Віталій повернувся в АТО. Я продовжую збирати допомогу для бійців.
Теж хотіла їхати в АТО, але чоловік не пускає. Характер має взривний, але знаю, який до нього підхід, — розповідає Таня. — Я теж не подарок. Ревную його страшно. Хочу, щоб постійно був зі мною, бо все життя мала дефіцит уваги від коханої людини. У 24 роки сама лишилася з хворим на ДЦП сином. Аби поставити його на ноги, возила по лікарнях, навіть у Москві була. Думала, знайти чоловіка з хворою дитиною на руках — то нереально. Така жінка нікому не треба.
Після війни пара планує оселитися у Вапнярці. Там Тетяна має квартиру.
— Син Павло ходить на роботу. Але надовго самого залишати не можна, — продовжує. — Я на пенсії, а Віталій планує знайти роботу за фахом. До війни 20 років працював газоелектрозварювальником. Мріємо разом поїхати у Карпати, а потім у Крим. Віримо, що півострів знову буде український.
1 
1
Коментарі